Життєві історії

— Я ж спочатку так тішилася, думала: треба ж, який відповідальний чоловік, дитину не покинув, — гірко всміхається Віра. — Бо, знаєш, траплявся мені колись такий кадр, що

— Ану посунься, Петровичу! Габарити в тебе, прямо як у моєї Галі! Добре тебе годують, одразу видно. Такими темпами скоро у двері не пролізеш. І не дивися так

— Тітка Валя була найстаршою з п’ятьох дітей, і це, мабуть, визначило всю її долю, — зітхає Ірина. — У таких великих родинах старша донька — то ніби

Свекруха закочує очі так драматично, ніби грає головну роль на сцені театру, і, сьорбнувши чаю, видає свою улюблену тираду: — Настю, ну хіба ж це по-людськи? — повчає

Він прокинувся від важкого, глухого кашлю, який роздирав груди. Хвилин п’ять просто лежав, дивлячись у потріскану стелю, навіть не маючи сили розплющити очі. У голові гуло. Нарешті відкашлявся,

Маруся затулила обличчя долонями і розридалася — голосно, по-дитячому, згинаючись навпіл від кричущої несправедливості та пекучого сорому. Нолик, який сидів поруч, сердито засмикав кінчиком хвоста. Він точно знав,

Чоловік пішов від мене, коли мені якраз стукнуло п’ятдесят три. Знаєте, як воно буває в кіно: крики, розбиті тарілки, театральне грюкання дверима, похапцем зібрані валізи… У нас нічого

— Гірше, Маріє, набагато гірше! Як та собака на сіні. Таку гадюку ще треба пошукати! — Оксана Борисівна спересердя відставляє чашку з чаєм, аж блюдечко дзенькає. Казали ж

— Олено, ну це несерйозно взагалі! Ти пропонуєш влізти у страшну кабалу, рахувати кожну копійку, в усьому собі відмовляти — і заради чого? Та почекай ти кілька років

Усе своє життя Оля з Миколою прожили, як то кажуть, по-простому. Він — слюсар у ЖЕКу, вона — бухгалтерка в районній поліклініці. Зарплати хоч і скромні, зате все