Купить, наприклад, кросівки дітям за однією ціною, а скаже, що купила дорожче. Активно користується готівкою, щоб зуміти викроїти для сестри кілька сотень гривень. Чоловік одного разу поцікавився, чому вона стала гроші знімати, а не карткою розплачуватися. — Мені так зручніше, — пояснила. — Коли бачиш, скільки в гаманці залишилося, легше контролювати витрати
— Виходить, що я обманюю чоловіка, — зізнається Оксана. — Але я або чесна перед чоловіком, або я… навіть не знаю, як і сказати. Оксані 32 роки, заміж
— Вітя — мій колишній чоловік, — нарешті вирішила пояснитися жінка. — А Ліза — наша донька. Ми довгий час жили за кордоном, звичайно, за рахунок Віті. А тепер я подумала, що потрібно відновити сім’ю, повернулася. Тож ти можеш збирати свої речі. — Ніякої сім’ї у вас немає. Вітя одружений зі мною. І вас ніхто не чекав
— Вітя, у нас гості? — Таня прийшла після довгого робочого дня додому, на порозі стояло чуже взуття, з кімнати лунали жіночі голоси. Замість чоловіка в передпокій вийшла
— А полуниця? Вона ж казала, що ви купили полуницю. — Купили. Яні. Бабуся сказала, що Яні мама дала грошей, а ти мені — ні. — А ти просила поділитися? — Я запитала, чи можна мені теж. А бабуся сказала: «Мама на тебе грошей не дала, тож нічого випрошувати»
— Мамо, Поля вже втретє телефонує, проситься додому. Вона що, захворіла? — Марина говорила тихо, але з неприхованою тривогою в голосі. — Усе з нею нормально. Граються з
— Ну і чого вона цілу кімнату займає? — запитала якось Настя маму, тримаючи однією рукою молодшого сина й одночасно намагаючись стягнути зі стільця старшого, який уявив, що сидить на конячці й загрозливо сильно розгойдувався. — Їй яка різниця, де спати? Вона ж там тільки спить. Приходить пізно, встає рано. Нехай би до тебе йшла. Вже п’ятнадцять метрів вам на двох вистачить! А нам тісно. Діти он ростуть, їм місце треба
— Алісо, будь людиною, поступися! Ти ж розумієш нашу ситуацію. — Розумію. Тільки я тут до чого? З чого ти взяла, що тобі всі винні? Гаразд, мама, з
Думаю: «Ось воно, тримає коханку, винаймає їй квартиру чи на забаганки гроші дає». Знаєте, як це буває? Серце калатає, руки тремтять. Я ж не дурна, розумію, що такі суми просто так не відлітають. Може, подарунки, може, аліменти на сторону — хтозна
Живемо ми з чоловіком уже вісім років, звичайна собі сім’я, наче. Працюємо обоє, добре заробляємо, дім, побут — усе як у людей. Він в офісі, я теж, та
Двері відчиняє невістка, дивиться на мене, як на ворога, і каже: «А що ти хотів? Ми зайняті». Я в шоці, питаю: «Де син?» А вона: «На роботі, де ж іще». Я кажу: «Поклич його, поговорити треба». А вона мені, з таким холодом: «Ти не зрозумів? Нам ніколи з тобою панькатися». І двері перед носом зачинила
Я, звичайний чоловік, якому перевалило за шістдесят, усе життя відпрацював на заводі. Не мільйонер, не багатій, а просто роботяга. Дружина моя відійшла у засвіти, коли синові було п’ятнадцять,
«Доки не з’являться родичі, пес житиме з нами». Костянтин сів навпочіпки й простягнув Пірату руку. Пес одразу ж відреагував, поклавши лапу зверху. — Чудово, уживемося, — засміявся Костя і додав. — Якщо не будеш їсти мою їжу й спати на моєму ліжку
— Чесно? Набридла вже ця твоя тітка, гірша від тієї редьки. Що ти її пускаєш, та ще й годуєш? Довго вона в нас ошиватиметься? Костянтин вийшов із кімнати,
— Свекруха просто в шоці, мій чоловік біля скроні крутить, а зовиця боїться втратити «священні штани» співмешканця
— Свекруха просто в шоці, мій чоловік біля скроні крутить, а зовиця боїться втратити «священні штани» співмешканця, — ділиться Ксенія з подругою. — Розуму в неї точно немає,
І мати, і молодша сестра в неї були пампушками. Але в період романтичних зустрічей Марія була тендітна, за собою стежила. Волосся завжди укладене, чисте, блискуче, скромний макіяж, гарна шкіра. Син якось сказав, що вибрав наречену, дивлячись на маму, щоб виглядала так само неперевершено, як вона
— Ні, я її не принижувала, я тихенько, як пораду, як дружнє застереження сказала, але Марія, звісно, все сприйняла все дуже гостро. Ще й сину моєму наскаржилася тоді,
Ти їй підлогу миєш, суп вариш, а вона навіть про заповіт не заїкається. — Тому що не можна тиснути, треба м’яко. Антон підвівся, відчинив шафу й почав гриміти посудом. — М’яко… А нічого, що в нас грошей кіт наплакав? Квартира ж золота, розумієш? Ми б її продали і зажили б
— Бабулі залишилося недовго, і квартира дістанеться нам, — весело говорила Анжела, переглядаючи варіанти ремонту в кімнатах із високими стелями. — Тут буде наша спальня. Дивись, що мені

You cannot copy content of this page