Головна

Життєві історії

— У тебе прямо все якось не типово, – хитає головою подруга, – зазвичай невістка терпіти не може дочку свекрухи, вважаючи, що рідній доньці мама чоловіка дає більше, сидить з онуками частіше. А в тебе ідилія повна, а ти незадоволена? — А як бути задоволеною? – розводить руками Ольга Дмитрівна, – Я свою дочку добре знаю, вона далеко не подарунок, а тепер і зовсім – розлучилася, живе розкошуючи. І що? Вона до невістки приліпилася, а та й рада дружити. Тільки різниця між ними суттєва, у доньки чоловіка вже немає. А я не хочу, щоб син розлучався
Життєві історії 0
Приведуть тепер обидві мені дітей і займаються одна одною, я вважаю, що ні до чого хорошого така тісна дружба не приведе, – вважає Ольга Дмитрівна, – одна вже
У гуртожитку Сергія не виявилося, здивований однокурсник дав засмученим батькам адресу сина, де й жив Сергій, а ще його дружина Валентина та її маленький, 3-х річний син Іван. — Валя старша за сина на 6 років, вони квартиру винаймали тоді, – пояснює Тетяна Павлівна, – ми і сторопіли, і засмутилися: єдиний син про одруження не сказав. Але подивилися, як вони живуть – сльози. Валя не працювала, бо хлопчик хворів постійно, у хаті – нічого немає. Сергійко підробляв, але що там його стипендія і підробітки
Життєві історії 0
Ой, так і живемо: молодший Микитка до нас приїжджає зрідка, а старшого Івана нещодавно в магазині зустріли, то повз пройшов, вдав, що не впізнає нас із дідом, –
— Інший раз бутерброди з собою і бігом-бігом на метро, каву дорогою купуємо, – розповідає Лариса, – темп життя у нас швидкий. В обід удома нікого немає, і чоловік, і я їмо в корпоративних їдальнях, супами і борщами я займаюся тільки, коли донька хворіє, і у вихідні. Вечеряємо всі разом, але в доньки – сирки, а в нас найчастіше щось швидке: сосиски, пельмені, макарони. Можемо й піцу замовити. Таке харчування всіх у родині влаштовувало
Життєві історії 0
— Приїхала раз за 5 років, одразу почала свої права качати, – обурюється Лариса, – я, як знала, що як тільки ми переїдемо, так у свекрухи буде шикарний
— Ось, онучко, дивись, що я тобі принесла, – мама принесла Лілиній доньці пакет із речами, – Тобі буде якраз, тітонька Марина і зросту з тобою одного, і комплекції. — Вона примудрилася в пакеті принести речі від дружини брата, – обурюється Ліля, – джинси, блузки, футболки старі. Зрозуміло, я відмовилася все це брати. Не треба мені такої допомоги. Та й речі були – без сліз не глянеш
Життєві історії 0
Я досить рано вийшла заміж, – розповідає Ліля, – у 19 років. Довелося навіть перевестися на заочне відділення, щоб виїхати слідом за своїм коханим лейтенантом за його місцем
— Він дуже гарний, – казала тітка, – Катерину любить. Тільки отримує копійки, не щастить із роботою, не зачепистий. Та й аліменти на 4-х дітей спробуй виплати. Як вони жити будуть? Тітка при цих словах плакала, але Катя слухала настанови мами і запевняла, що все буде так, як мама радить. — Не промотаю я спадщину, – присягалася Катя, – однокімнатну продамо, а твоя двокімнатна піде Юлі, як виросте. Що ж я, зовсім без розуму чи що
Життєві історії 0
Мама телефоном розповіла сьогодні про мою родичку, а точніше – троюрідну сестру Катю. А якщо ще точніше, то про чергову дурість, яку Катя тепер має намір зробити. А
— Вірочка! Як ти вчасно! Я другий день не чую дитини. Вона дуже сильно кричала кілька днів, а потім затихла. Я вже Василю, дільничному нашому дзвонила, та він сказав, що краще тебе викликати. Я якраз дзвонити збиралася, а тут ти. Ключі! Зараз! Марія Григорівна відчинила шафку на стіні, в якій зберігала ключі від дачі та гаража. Там же висіла зв’язка від квартири сусідів, яку їй свого часу віддала Ольга. Настя випросила в сестри її зв’язку, мотивуючи тим, що втратила свої, а зробити інші зараз часу немає. Про ключі в сусідки вона просто забула
Життєві історії 0
— Маріє Григорівно, добридень! Скажіть, ключі від квартири Насті у вас? Марія Григорівна, відчинивши двері на гучний стукіт, здивовано дивилася на Віру, доньку сусідки, Ольги Олександрівни. Вірочка давно
Посаду чоловік займав невисоку, тому самостверджувався вдома, коштом дружини. Ліда, попри те, що була талановитим дизайнером, просиджувала на низькій посаді та зарплаті, не наважуючись просити підвищення.
Життєві історії 0
– Ну що, приймай блудного чоловіка! Уявляєш, я зрозумів – краще за тебе нікого бути не може! Ого, маєш гарний вигляд! Ну, посунься вже, дай пройти коханому чоловікові!
– Що, знову нажалівся, паразит такий собі? Звик по гостях шурхати, поки матері вдома немає! Бабусю Люда, я й сама не проти віддати Дмитра в дитячий будинок, втомилася від нього
Життєві історії 0
Дмитро неохоче виліз з-під ковдри підійшов до замерзлого вікна. Шар льоду на склі був такий товстий, що хлопчикові довелося кілька разів прикласти долоньку, щоб відігріти п’ятачок і подивитися,
— Дівчатка, мені потрібна ваша допомога, – звернулася вона до своїх колег на роботі, – потрібне вбрання на весілля, а ось яке – не уявляю. Я так давно не вбиралася, все сиджу вдома або по семінарах їжджу виступати, і що тепер носять на такі заходи – не знаю. Жінки заметушилися, стали сперечатися, який колір і фасон пасує Ганні, у відділі для співробітників музею почалися мало не дебати. Ганна почервоніла, закрила щоки долонями і похитала головою.  — Боже, я вже хвилююся, що зі мною вирішать, немов це моє весілля, а не Оленки… – усміхалася вона
Життєві історії 0
Ганні Сергіївні, колеги по роботі, дали прозвище – «музейний експонат». Вона і, справді, працювала в музеї вже довгі роки, віддавала всю себе улюбленій роботі, мала кандидатський науковий ступінь
— Ви тепер обидва стали дорослішими. Прямо з сьогоднішнього дня. Тому що стали учнями. І просити гроші чи щось інше в крамниці вам уже не варто. Якщо хочете заробити, то це зовсім інша справа. Можете допомагати людям. Пенсіонерам за хлібом ходити, в саду грядки поливати. Це по-чоловічому, по-дорослому. Хлопчики згідно кивнули і пішли додому. Наступного дня вони знову обидва прийшли на урок. Валентина Петрівна одразу ж помітила, що хлопці в чистих сорочках і шортах, з вмитими обличчями і зачесаними чубчиками. — Прошу вас, панове, сідайте, – з повагою запросила їх Валентина Петрівна
Життєві історії 0
Валентина Петрівна йшла до магазину, який знаходився в кінці її вулиці. Будинки тут були тільки приватні, небагаті – околиця обласного містечка. Біля магазину на сходинках вона побачила брудного

You cannot copy content of this page