Головна

Життєві історії

Комуналку поділили: з нас 40 відсотків, з них – 60. Мова про роздільне харчування теж завели ці дві панянки. Не хотілося їм нас годувати. У мене ж руки з дупи ростуть, готувати не вмію, як вони казали. От і не хотіли Михася смаколиками й делікатесами годувати, щоб він зрозумів, з ким одружився. Графік прибирання склали, всі його завжди дотримувалися. Із доступом у ванну кімнату теж проблем не виникало: ми з чоловіком лягали спати набагато пізніше, ніж інші мешканці квартири, і вранці прокидалися теж пізніше, коли їх уже не було
Життєві історії 0
П’ять із половиною років тому мій чоловік став власником половини чотирикімнатної квартири. У нього батьки розлучилися, квартиру по суду поділили, батько свою половину подарував Михайлу. І це був
— А я тобі казала! Чому я маю годувати тебе, твою дитину, та ще й зятя-невдаху! Дивись, ще не таке буде! Повертайся додому, не набридло самій страждати? — Те, що вона годувала нас, це сильно сказано, – каже Лілія. – Так, я в неї грошей перехоплювала, але завжди з віддачею. Свекри жили відверто погано, у них було не позичити. А мама тоді працювала в комерційній структурі, отримувала зарплату в конверті, дуже зверхньо на мене і на моє життя дивилася. І якби тільки дивилася
Життєві історії 0
— Погоджуся, спочатку в нас не дуже все заладналося в справах, точніше, в мого чоловіка не все одразу виходило, жили ми справді важко, – зізнається Лілія. – Але
— І по грошах вона абсолютно не нужденна, – знизує плечима Карина. – І відпочинок може собі дозволити, і доглядає за собою, ходить у салони на різні процедури. У неї пристойна зарплата, одягається модно. Я це кажу не до того, щоб якось очорнити матір чоловіка, мовляв, сама живе, а нам із житлом не допомагає. Ні. Я кажу до того, щоб було зрозуміло, що видимих причин так чинити з власним сином у неї абсолютно не було. Та й я з нею не конфліктувала. І вона завжди ввічливо й коректно зі мною спілкувалася
Життєві історії 0
— Ми взагалі спочатку нічого не зрозуміли: як так? Бабуся завжди була рада нам, якщо знала, що ми приїхати збираємося, ніколи нікуди не йшла і не виїжджала, –
Марина чула, як грюкнули двері за подругою свекрухи. А потім і вона сама намалювалася в кімнаті. «Чула все, так?» – кивнула вона на напів зібрані речі, – виправдовуватися не буду, як говорила, так і думаю. Якщо любиш Костика, то пожалій його. Ну навіщо ти йому така? Йому потрібна така, щоб не соромно було людям показати. Та й дітей йому треба, а яка з тебе мати?» Ось тут Марина плакати не стала. Не змогла просто. Закостеніла вся. Швидко дозбирала речі й кулею вилетіла з квартири. Навіть двері за собою не зачинила
Життєві історії 0
Яка ж у нього дружина страшна, як він із нею тільки живе… Марина плакала щодня. Хоча і це їй давалося важко. Обпалені повіки толком навіть закриватися не могли.
Цього вечора Ніна Петрівна довго не могла заснути. Вона все бачила перед собою личко Галі, її наполегливе бажання пригостити, смішні танцювальні «па» і витончені поклони. Дівчинка немов маленький горобчик впорхнула в її закам’яніле серце і розбудила материнську любов і ніжність, що давно спала. Пів ночі Петрівна згадувала своє життя, картала себе, що не вийшла знову заміж, не спробувала знайти собі чоловіка, і за те, що дітей немає
Життєві історії 0
Ніну Петрівну у дворі всі хлопчаки обходили боком. Пенсіонерка була суворою, не любила шуму, метушні і пилу з-під коліс юних велосипедистів, і частенько гримала на дітей, які розпустувалися.
— Мене звісно це напружувало, – каже Поліна, – але чоловік пристойно заробляв, тож тільки готування лягало на мої плечі. Самі знаєте, який апетит у трьох здорових хлопців. А ще й я, і дитина. Максим допомагав. Мив посуд після гостей, щоправда так, щоб друзі про це не знали. А два роки тому сталося майже одночасно дві події, які перевернули не надто мирне, але все ж таки усталене життя сімейства
Життєві історії 0
Чоловіки про жіночу дружбу висловлюються зневажливо. Напевно тому є певні причини і численні історії про «заклятих подруг». Хоча в житті не все так однозначно і справжні приклади дружби,
— Тобі хороші гроші платять, не вигадуй. Просто треба працювати і все. Ну і не попити чайку з колегами? І що? Зараз узагалі з роботою важко, треба триматися за те місце, яке є. Не вигадуй. Накричали? Подумаєш, начальство воно таке. Не женуть же, премій не позбавляють. Валентина залишилася, прислухалася до чоловіка, подумала: а може, й справді, вона просто депресує? Але час минав, а працювати ставало дедалі важче, моральний стан – пригнічений, фізичний – ні на що немає сил
Життєві історії 0
— От віриш, перша думка вранці про те, коли ж це все закінчиться, вставати з ліжка не хочу просто, ноги не несуть на роботу, йду до зупинки, а
– І це все?! – здивовано вигукнула вона. – Та що ти, кохана! – радісно відповів Семен. – Яке там усе! Це тільки початок! Тут посуд і постільна білизна. А тут книжки, свічки. Про всяк випадок. Раптом світла не буде. Ще мило і пральний порошок. Коли всі речі було перенесено, Семен і Олеся стали їх розбирати і розкладати по місцях. При цьому вони звірялися зі списком. Коли все розклали і перевірили, настала ніч. Пора було лягати спати. – Важкий сьогодні день був, – промовив Семен, засинаючи. – Якби ти знала, скільки мені довелося винести всього. Адже поки я речі збирав свої, Ірина постійно поруч була, – фантазував Семен
Життєві історії 0
Ірина вийшла з кухні й подивилася на годинник. У цей самий час, але з вітальні, вийшов Семен. І виніс звідти ще одну зібрану валізу. Він поставив її поруч
— Приїхали вони з Артемом до свекрухи після тривалої перерви в кілька тижнів, а та з животиком! І таким уже пристойним, місяців 5 напевно. Сестра не сказала ні слова, і сама сваха промовчала. Так, зараз і пізніше матерями стають вдруге або втретє, і я б нічого не сказала, якби не з’ясувалося, що цю пізню дитину, пані зібралася без чоловіка підіймати на ноги! – продовжує Ксенія. — У неї розум є? В її роки, та без чоловіка. А утримувати її хто буде? – обурена подруга
Життєві історії 0
— Ні, я незадоволена їхнім шлюбом, потрапила моя Настя як курка в окріп із цим заміжжям, – засмучено відповідає на запитання подруги Ксенія. — Ой, а що таке?
— З нянею, гроші напевно черговий мужик дав, няня Ірині й зателефонувала, так і так, мені за тиждень ще оплачено, а як далі – вирішуйте, якщо опіка прийде, то я змушена буду Тимофія їм передати. Ну і все, Ірина одразу ж полетіла і хлопчиська до себе притягла. Ми думали, що на кілька днів, а з’ясувалося, що вона його хоче залишити. — Я йому хрещена, у мене ближче за Настю подруги не було, – заявила Ірина чоловікові і свекрусі. – Тимоху ніхто не візьме, йому в дитбудинок йти? Не переживай, ми його квартиру здамо, хлопчик отримуватиме пенсію, ми оформимо опіку, а потім, можливо, усиновлення
Життєві історії 0
— Люди довго думають, чи брати в сім’ю дітей родичів, і не завжди позитивне рішення ухвалюють, а тут абсолютно сторонній хлопчисько, – злиться Лариса Олегівна. — Ну справді,

You cannot copy content of this page