Ніхто не приїхав на іменини. Ганна цілий день стояла біля плити, готувала улюблені страви дітей і онуків, навіть у районне селище з’їздила, щоб купити заморський авокадо і смердючі чорні листи, з яких Ганна накрутила рулети з рисом і рибою. Онуки називали це ролами і дуже любили.
Виповнювалося їй шістдесят, ювілей, усі мали приїхати. Щоправда, за цей рік усі пересварилися, але Анна за місяць усіх дітей обдзвонила, і всі обіцяли бути.
Доньки всі ображалися, що Анна синові більше допомагає. Але ж він наймолодший, тільки на ноги встав, і діти в нього маленькі зовсім, Світланка семи років і Петрик шести. А в дочок уже великі діти, що їх балувати, працювати нехай ідуть. Анна сама все життя працювала і дітей привчала. Але доньки в неї були недолугі: одна в сорок років зі школи звільнилася і співачкою вирішила стати, друга втретє заміж нещодавно вийшла за якогось старого. Молодого, чи що, не могла знайти, он, усі зірки за молодих виходять.
Поговорити навіть про дітей було ні з ким. Були в Анни подруги дитинства: круглолица Тетяна, низькоросла Ніна, на пару їй височенна Алла і старша Валентина, божа кульбаба. Але з подругами вона вже десять років як не спілкувалася.
Усе це сталося через чоловіка. Той вирішив бізнесом зайнятися, умовив Анну підбити подруг, щоб вони вклали свої гроші в його прибуткову справу. Він добре розписав, як скоро (розповідь для сайту Рідне Слово)всі збагатяться завдяки йому, і Анна йому повірила. І подруг переконала.
Чоловік її зібрав гроші і поїхав. Зовсім поїхав. Виявляється, знайшов собі молоду дружину. Бізнес його прогорів, оголосив себе банкрутом. І подруги Анни всі гроші втратили.
Може, вони б не посварилися, пожаліли б її, все ж таки чоловік її на старості років кинув, але подруги дізналися, що їй чоловік гроші повернув. І образилися. Мовляв, вона повинна була на всіх гроші поділити.
Та й Ганна сама хороша: образилася, наговорила їм гидот: що Тетяна розсаду ночами краде, тому в неї все і росте краще за всіх, що Алла, як була старою дівою, так нею і залишилася, що Ніна зозуля, дитину матері, як віддала після розлучення, так та без матері й виросла. А Валентина з чоловіком Тетяни спала, подруга називається!
Їхати з села Анна не хотіла, все життя тут провела, які тепер переїзди. Діти іноді кликали до себе, але Ганна розуміла, що кличуть для того, щоб з онуками сиділа. Онуків вона любила, але не настільки, щоб по другому разу все це проходити.
Вечоріло. Двоюрідна сестра з Хмельницького надіслала електронну листівку. Треба ж, і та пам’ятає, хоч давно вже трохи не в собі. А діти забули.
У холодильник впихнути все це було неможливо. Анна зітхнула, покрутилася на кухні, пішла в кімнату плакати. Прикро їй було, стільки праці, і хоч свиням викидай. Щоправда, свиней вона вже давно не тримала, тільки курей. Молоко купувала в єдиної сусідки, яка не тримала на неї зла, бо приїхала вже після того, як історія з грошима сталася. Здоров’я в Анни було вже не те, що й казати! А діти мало того, що не приїхали, так навіть не потрудилися зателефонувати.
Раптовий стукіт у вікно легкою пташкою розбудив в Ганні надію. Діти, діти приїхали!
Вона наспіх витерла сльози, поправила розпатлане волосся, побігла відчиняти.
На порозі стояли подруги. Ті, з ким вона вже десять років навіть не віталася. Круглолица Таня, вічна відмінниця, у якої квіти колосилися цілий рік на всій ділянці; Ніна, яка з роками дедалі більше зменшувалася на зріст і була схожа на дрібну болонку зі своїм вибіленим (розповідь для сайту Рідне Слово)пухнастим волоссям; Алла, висока й суха, як палиця, брови зведені в пряму лінію; і Валентина, божа кульбаба, найстарша з усіх і вже підсліпувата.
У руках Тані яскравів букет півоній, Ніна двома руками насилу утримувала пузату пляшку, в Алли величезна картина з чорною пантерою, Валя надкушує цукерку з шикарного набору з шести смаків.
— З днем народження! – хором прокричали вони.
Анна подивилася на годинник. Стрілки якраз підкотили до півночі. Запізно прийшли вітати, хотілося сказати їй. Але слова застрягли в Анни в горлі разом зі сльозами, які вона тільки-но зупинила.
— Що застигла як статуя? – рявкнула Алла. – У мене рука зараз відніметься цю картину тримати. Пустиш чи як?
Першою не витримала Ніна – кинулася Ганні на шию і заридала. Тут і решта подружок приєдналися, вийшла купа жінок в обіймах, тож ледь бульбашку не розбили. Покотилися всією юрбою на кухню, взялися наготовлені страви пробувати. Спочатку трохи ніяково було, все ж таки, десять років не розмовляли, але після пари чарок ці десять років розчинилися без залишку, і всі разом заговорили, засміялися, почали молодість згадувати.
— Дзвони Петьці-баяністу! – вирішила посеред ночі Таня.
— Так він спить, – засумнівалася Ніна.
— Ох я його розбуджу зараз! – захихотіла Алла зовсім дівочим, дзвінким сміхом.
До ранку в хаті було вже не проштовхнутися: рулет із рибою давно з’їли, від торта Валя нічого не залишила, дуже вже вона солодке любила. Навіть огірки з підпілля довелося діставати! Анна сяяла: давно в неї таких веселих іменин не було!
Через баян мотора машин не почули, тільки коли двері грюкнули, Анна зрозуміла, що хтось іще прийшов. Уже навіть зустрічати не пішла: така юрба, одним більше, одним менше. Але тут вловила знайомий синовий бас.
— Мамо, це що за балаган?
Ганна аж підстрибнула на місці! Глянь, і справді, діти приїхали. Згадали, все-таки… Анна зробила скривджене обличчя, вийшла. Доньки одразу обліпили її з двох боків, онуки злякано тулилися до дверей.
— Зі святом, матусю!
— Запізно вітаєте, – продовжувала ображатися вона. – Я вас учора чекала. Стільки всього наготувала, але вже все з’їли.
— У сенсі – учора?
— Ви забули, якого числа у матері іменини?
— Так п’ятого ж! Сьогодні, хіба ні?
— Сьогодні вже шосте, – парирувала Анна.
— Ти чого, бабусю, – втрутився молодший онук Петрик, – сьогодні п’яте. Ось, дивись!
Він дістав із кишені телефон, але без окулярів Ганна нічого не могла на ньому розгледіти.
— Я тобі листівку намалював, – додав Петя і дістав із пакета складений навпіл листок.
— Так, – командним голосом рявкнула Алла. – Усі на вихід! До Петрівни діти приїхали, потім догуляємо. А ти вітаміни, чи що, попий, – звернулася вона до Ганни. – Сьогодні п’яте, зовсім пам’ять у тебе відшибло.
Уже потім, коли гості пішли, а дочки, переглядаючись, кинулися мити посуд і збирати в мішки порожні пляшки, сівши разом із сином, Ганна додумалася, що помилково два аркуші календаря за раз відірвала. Соромно стало, сил немає! Син сміявся, онуки(розповідь для сайту Рідне Слово) теж реготали, доньки закочували очі. Пригощати їх було нічим, від цього Ганні ще образливіше було, адже стільки всього наготувала, а подруги все під’їли!
— Мамо, ми зараз самі все приготуємо, – сказав син. – Сиди, впораємося без тебе.
Усе ж, хороших дітей вона виховала, вирішила Анна. А вітаміни вона поп’є…
Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.
