То він із зарплати купить дорогущі стейки, щоб поїсти, як у ресторані. То на останні гроші піцу замовить. А було й таке, що дитині на підгузки грошей немає, зате Андрій у шкарпетках за п’ятсот гривень ходить. Мовляв, вони довше прослужать
— Ти чого суп не досолила? — невдоволено підібгавши губи, запитала Алла Вікторівна. — Їсти ж неможливо! — Тому що я люблю, коли їжа недосолена, — намагаючись говорити
— Вона подарувала будинок твоїй сестрі, а доглядати її маєш ти? — Так. — А чому б твоїй мамі не переїхати до доньки? — Ларисо, ти ж знаєш, що в сестри немає нормальних умов. Селище маленьке, лікарня далеко, нормальних лікарів не знайти. У нас із цим набагато простіше. — Хіба твоя мама хвора? — Ні, але вона ж не молодшає
— Ти нормальна взагалі? — Антон себе вже не контролював. — Це ж моя мати! Вона в мене одна! А дружин може бути скільки завгодно! — Правда? —
— Я стільки дала твоїй дружині, а їй батьки дорожчі? Так і знай, що вони почнуть лізти у ваші стосунки й налаштовувати її проти тебе. Жінка повинна відмовлятися від своєї сім’ї, бо входить у сім’ю чоловіка. Ці стосунки від початку були приречені, враховуючи прив’язаність твоєї Олесі до батьків. Ти чоловік чи ні, щоб сказати своє слово? Вона всі свята повинна відзначати з тобою і зі мною! Так споконвіку було
— От щастить же комусь зі свекрухами! Моя б мені зроду нічого не подарувала. Тільки й дивиться, що б у мене потягнути. Нещодавно сиділа й бідкалася, що в
Загалом, будемо готувати те, що зазвичай: я м’ясо під шубою запечу, рибку посолю… — Брат обіцяв м’яса копченого привезти… — зізналася мати. — Чудово. Нехай сидять і слиною давляться. У нас буде свято. А вони як хочуть
— Люба, мені мама сказала… — почав Сергій, але Марія не дозволила йому продовжити, перебиваючи: — А мені нецікаво, що сказала твоя мати. — Як це?! Справа стосується
Курка, каже, в нас кульгава, давай її сьогодні приготуємо. От я за тобою й пішов. Допоможи, тату. Там за хлівом сокира є. Батько знову розсміявся. Знав, що в сина слабкість є. Тварин він так любить, що нікому зла заподіяти не може, навіть якщо для цього худобину й ростили
— А давай вже мені друге! — весело грюкнув ложкою по тарілці Тимофій і обернувся до дружини. — А це все, — знизала плечима Софія, намагаючись усім своїм
— А ви, Ірино Олексіївно, теж гарні: брали новорічний подарунок онука й з’їдали його, наче нічого й не сталося! Зовсім совісті немає? — гнівно випалила жінка. — Я його взагалі-то не крала, мені подарунок син привозив! — огризнулася у відповідь свекруха. — Яка різниця?! Ви брали його і їли! Можна сказати, що об’їдали власного онука
— Ви довго ще будете збиратися? — роздратовано пробурчав Олег. — Цілу годину вас чекаю… — Ще кілька хвилин, — метушливо відповіла Галина, натягуючи шапку п’ятирічному синові Іванкові.
— Домашнього хочеться. Супчику, котлеток, пюре з гуляшем, випічки. Зрештою, простий салатик із огірочка, помідорчика та редисочки. Немає сили більше руколою давитися. Олена лише плечима знизала. Наступного дня замовила все, про що просив Коля. Але й це його не влаштувало. — Їжу без душі готували. Ось якби ти зробила щось своїми руками
— Скажу чесно, — мати нареченого зітхнула й подивилася на невістку. — Ти нам не підходиш. Олена усміхнулася і опустила очі. Чекала, коли Коля щось їй відповість. Але
— Котлети, — Сергій підняв голову і жадібно втягнув ніздрями повітря. Вдихнув ще раз і навіть заплющився. Хотілося котлет. Навіть під ложечкою десь засмоктало. Удома для приготування котлет нічого не було, тому він одразу ж спустився назад і купив домашній фарш. Як готувала котлети дружина, Сергій, звісно, бачив, але ось сам. Сам він їх ніколи не ліпив, не смажив
Чоловік кинув виделку на стіл так, що та із дзвоном ударилася об цукорницю і завмерла. Андрій свердлив виделку поглядом, чекав, коли дружина зверне на нього увагу. — Розбив
— Галино Петрівно, підйом! — будила я свекруху о п’ятій ранку. — Хто рано встає, тому Бог подає! У нас сьогодні за планом тридцять банок ікри кабачкової! Ми скуповували в сусідів відрами огірки, помідори, перець. Я знайшла в інтернеті сто двадцять п’ять рецептів лечо й аджики. Змусила її згадати забутий рецепт «тещиного язика» з баклажанів, закатували по п’ятдесят банок на день
Сварка почалася через дрібницю. Через мою пропозицію викликати клінінгову службу перед приїздом моїх батьків. Діма, мій чоловік, який до цього гортав стрічку в телефоні, відірвав погляд від екрана
— І куди діваються гроші, яких, начебто, Ані бракує весь час? А ще я замислилася: адже й забавки онука пропадали, ті, що нові. Я якось на прохання колишньої невістки на лікарняному з хлопчиком сиділа, не побачила я в ігровому куточку нічого з того, що купувала останнім часом. Це як? Забавки теж на гроші обернені, через ту ж групу продала? Занадто спритна
— Я абсолютно не скупа, онука свого люблю! Але з подарунками для нього тепер усе зовсім інакше, — пояснює подрузі Інна Михайлівна, хитро примруживши око. Інна Михайлівна —

You cannot copy content of this page