Життєві історії

— Мамо, Поля вже втретє телефонує, проситься додому. Вона що, захворіла? — Марина говорила тихо, але з неприхованою тривогою в голосі. — Усе з нею нормально. Граються з

— Алісо, будь людиною, поступися! Ти ж розумієш нашу ситуацію. — Розумію. Тільки я тут до чого? З чого ти взяла, що тобі всі винні? Гаразд, мама, з

Живемо ми з чоловіком уже вісім років, звичайна собі сім’я, наче. Працюємо обоє, добре заробляємо, дім, побут — усе як у людей. Він в офісі, я теж, та

Я, звичайний чоловік, якому перевалило за шістдесят, усе життя відпрацював на заводі. Не мільйонер, не багатій, а просто роботяга. Дружина моя відійшла у засвіти, коли синові було п’ятнадцять,

— Чесно? Набридла вже ця твоя тітка, гірша від тієї редьки. Що ти її пускаєш, та ще й годуєш? Довго вона в нас ошиватиметься? Костянтин вийшов із кімнати,

— Свекруха просто в шоці, мій чоловік біля скроні крутить, а зовиця боїться втратити «священні штани» співмешканця, — ділиться Ксенія з подругою. — Розуму в неї точно немає,

— Ні, я її не принижувала, я тихенько, як пораду, як дружнє застереження сказала, але Марія, звісно, все сприйняла все дуже гостро. Ще й сину моєму наскаржилася тоді,

— Я вирішила, що це не моя людина, — каже подрузі Валерія. — Ну ось так, зустрічалися, наче все було добре, а потім він мене неприємно вразив. —

— Ну от, знову обличчя скривила! — невдоволено сказала Тамара Олександрівна. — Замість того, щоб дякувати! Ти тільки й умієш, що гримаси корчити! Настя подивилася на свекруху, ледве