Головна

Життєві історії

— Боже, як смачно пахне, — прошепотів він їй у волосся. — Я м’ясо посмажила. Будеш? — Ні, Катюню, часу обмаль, — жадібно цілуючи її, він потягнув Катю на диван, який вона вже завбачливо застелила свіжою білизною
Життєві історії 0
Катя вже вдяглася, коли до кабінету тихенько зайшов Максим. — Ти сама? — запитав він, наближаючись до її столу. — Сама. — Я заїду до тебе ввечері. Маю
— Мати?! Ти?! Та ти навіть імена їхні плутала, коли писала свого останнього листа! — вибухнула Марина. — Пам’ятаєш? У тому, що із-за ґрат прислала. А я кожнісіньку їхню родимку на тілі знаю. Але навіть я не смію вказувати їм, кому і що вони винні! Це ти повинна була стати для них мамою. Але ти навіть просто людиною не змогла залишитися
Життєві історії 0
— Ти що, знущаєшся?! Ми тобі не сиротинець! Ще одного ми просто не витягнемо, годі вже! — Михайло зірвався на крик, але до дочки було не докричатися. —
— Чайку з унітаза випити не бажаєте? — суворо поцікавилася вона, ледве зберігаючи серйозність. Ніна Василівна почервоніла аж до коренів свого сивого волосся, часто-часто задихала, а потім як випалить: — Ах ти ж, хамка невдячна! Я тебе, як рідну, життю вчила, а ти так поводишся! От прийде мій синочок і дізнається, яку змію я на грудях пригріла
Життєві історії 0
— Ну от і все! Нарешті закінчила! — Віра втомлено витерла з чола липкий піт. Вона щойно закінчила генеральне прибирання у трикімнатній квартирі й знесилено опустилася на диван,
— Яка ще твоя квартира? — врешті-решт видала мати під час грандіозного скандалу. — Є наша з твоїм батьком друга квартира. І за документами, і по совісті! Твій спадок? Та це батьків спадок, баба твоя з розуму вижила, неправильно вчинила, совість треба мати! Ах, ти працювала і гроші нам віддавала? Так ти ж із нами жила! Їла, пила, світло й воду мотала, між іншим
Життєві історії 0
— Цікаво, а коли це вона на ноги стане? Їй, на хвилиночку, вже тридцять вісім, найменшому малюку — чотири рочки, а мені — всього двадцять три. То скільки
— Що ви робите, Маріє Костянтинівно? Для торта ж є спеціальна лопатка, або, на худий кінець, звичайний ніж! — Ой, подивіться на неї, принцеса заморська! — свекруха смачно облизала палець і потягнулася за другим шматком. — Усе життя так їли, і ніхто ще не вмер. Руки в мене чисті, я їх он об халат витерла
Життєві історії 0
— Руками швидше, чого ти кривляєшся, теж мені панянка знайшлася! — гримнула Марія Костянтинівна, розмазуючи масляний крем по тарілці голими пальцями. Наталя завмерла, відчуваючи, як до горла підкочується
— Тобто… ви не плануєте дітей? — Зараз точно ні. Світ занадто… — вона на мить замислилася, добираючи правильне слово, — крихкий. Увесь час щось палає та руйнується. Такі страшні часи у нашій країні, і клімат божеволіє, економіка тріщить по швах у всьому світі. Навіщо плодити нових людей у такі тяжкі часи?
Життєві історії 0
Звичайний візит до доньки обернувся для Вікторії справжнім шоком: на кухонному столі вона побачила пігулки. «Я оберігаюся, мамо. Дитина зараз — це занадто великий ризик», — спокійно пояснила
— Як у вас тут гарно! Такі рівненькі грядочки, любо-дорого подивитися! Це ви все самі? Чи чоловік допоміг? Бо я свого допроситися не можу. Зовсім не помагає. — Доброго дня! — зраділа сусідка несподіваній співрозмовниці. — Може, зайдете? Я вам тут усе покажу. Потеревенимо. А то нудно самій цілими днями у відпустці сидіти. На вихідні тільки сусід приїжджає
Життєві історії 0
— Семене, з’їздь на дачу, — Світлана подзвонила чоловікові в обідню перерву. — Там гроші збирають на нові стовпи для освітлення. — Та хай би вона крізь землю
— Лідо, я взагалі бридитимусь… до матері торкатися. Перевдягати її фізично не можу, ну немає наснаги у мене на це. Давайте якось самі, га? Ви жінки, вам така робота звичніша. Та й ніколи мені! Я тут нещодавно з дівчиною познайомився, у нас зараз якраз цукерково-букетний період. Немає часу до матері бігати
Життєві історії 0
— Лідо, це ж не по-людськи, — кривилася старша сестра. — Хіба ти сама зможеш спокійно спати, знаючи, що твоя рідна матір вік доживає в будинку для літніх
— Твій пес… Твій пес хотів його вкусити, з’їсти! — задихалася вона від злості. — Я сама бачила! На власні очі! — Цього не може бути, — розгублено відповів господар. — Може! Я бачила. Або ти що, не віриш мені? Твій собака просто зрозумів, що тепер ти любиш не тільки його, і вирішив позбутися його. Від твого сина, розумієш
Життєві історії 0
— Ігорю, ти точно нічого від мене не приховуєш? — Оля пильно дивилася на чоловіка, який сидів за обіднім столом і з незворушним виглядом допивав свою ранкову каву.
У повітрі тхнуло хлоркою і чимось кислим — мабуть, вона вже встигла наварити свого фірмового капусняку, запах якого в’їдався у стіни намертво. За вікном шумів весняний вітер, розгойдуючи гілля старої яблуні. Мій дім, у який я вклала стільки сил і душі, тепер здавався чужим
Життєві історії 0
— Катрусю, ну чого ти розкричалася просто з порога? Я ж тут лад навела, а то в тебе все як у хліві стояло, дихнути нічим. Ті твої старі

You cannot copy content of this page