Головна

Життєві історії

Так і залишилася Світлана з бабцею й боргами. Манку знову довелося варити – і коштує недорого, і дівчата наїдаються. Щоправда, замість вершкового масла доводилося купувати спред, а варення – найдешевше в пакетах
Життєві історії 0
Забрати бабу Валентину — це була Павлова ідея. Вона доводилася йому двоюрідною бабусею. Світлана ж її ніколи й не бачила: на весілля вони вирішили запросити тільки найближчих, не
Борис хруснув квашеною капустою, замахнув чарочку домашнього первачка й навіть не поморщився, підсунув тарілку з борщем і мовчки почав їсти. Олену — доньку Наталки від першого шлюбу — він терпіти не міг. За десять років спільного життя своїх двох завели, а ця — старша — не потрібна йому зовсім. Ні, спочатку потрібна була — як нянька
Життєві історії 0
— Що, знову? — Знову, — тихо відповіла п’ятнадцятирічна Оленка. Сусідка Марійка обережно підняла край її платтячка й побачила сині плями на руці. — Усе ясно, — сказала
— Он, рибу насмажила – чим не морське? — Звичайне якось, – з тугою дивлячись у вічі доньці, сказала Віра Іванівна. – Доведеться мені самій щось придумати… — Слухай, мамо, а давай я молоки лососеві приготую за своїм фірмовим рецептом – так смачно, що ніхто й не зрозуміє, що це молоки. Ну, ти знаєш, як я їх готую – добавки проситимуть
Життєві історії 0
— Мамо, ну чого ти так метушишся? Не цариця ж до нас приїздить. Зрештою, вона така ж донька, як і я, – з роздратуванням промовила Ірина. Уся ця
– Мама перестала віддавати мені частину пенсії, – каже Лера обурено. – Ну, гаразд, місяць чи два не опустять нас за межу бідності. Але на постійній основі так само не можна. До того ж, мама почала потягувати навіть продукти з холодильника. Я ж не сліпа, та й склерозу в мене немає
Життєві історії 0
Коли мама вся в сльозах зателефонувала Лері і сказала, що з Поліною та її чоловіком вона більше жити не в силах, Лера зітхнула, звісно, але, поміркувавши, погодилася, щоб
— Нормально, так? На смітнику знайомиться! Прикольно в тебе виходить. Запал Анни одразу ж вичерпався, вона понуро глянула на доньку, відповідати не хотілося, інакше знову б розгорілася суперечка
Життєві історії 0
— Коли ти вже речі свої навчишся прибирати? – Анна з докором дивилася на п’ятнадцятирічну доньку Олену. – Тільки й знаю, що прибираю за тобою. Думаєш, робити мені
Хіба не можна на день народження квіти подарувати? У мене днями день народження був, не пам’ятаєш чи що? Букет на роботі шкода залишати, ось і принесла додому. Борис нічого не сказав, але схопив букет і жбурнув його до порога. Цей кидок розірвав дванадцять років фальшивого шлюбу
Життєві історії 0
Своє перше кохання Надія довго згадувала. Вона була підлітком, коли почула у дворі пісні під гітару. Голос був такий мелодійний і такий щирий, ненав’язливий, добрий… і їй захотілося
— Святкуємо, Павле Михайловичу. Тільки в нас цього року кожен зі своєю кутею, таке нове правило. Тож якщо раптом захочете приєднатися – захопіть собі з дому дванадцять страв чи чогось такого, на що господині сил забракло
Життєві історії 0
— Привіт, Ніно. А ми тут мимо йшли, вирішили зайти. Уже, дивлюся, Різдво святкуєте? Кутя пахне на всю вулицю! — Святкуємо, Павле Михайловичу. Тільки в нас цього року
Ольга монотонно перебирала ягоди, не піднімаючи голови й не дивлячись на чоловіка. У повітрі зависла ніякова пауза, коли він увійшов. Так багато чого треба сказати один одному, поділитися, а розмова не йшла
Життєві історії 0
Недобудований дім Марченки пригледіли ще давно й загорілися бажанням його купити. Взагалі-то він був майже готовий, крім внутрішнього оздоблення. Але Марченків це не злякало. Продавши квартиру в місті
– І тут новина, наша скупердяйка свекруха дала племінниці на меблі 150 тисяч, без віддачі, бо нещасна донька сестри розлучена, купила квартиру, поділивши спільну з чоловіком, треба ж найнеобхідніше купити, у неї ж дитина! Та годі, а в нас хто був? Кошеня?
Життєві історії 0
«Я її слухаю і дивуюся, це вона взагалі говорить? Та, що нам три роки тому сто тисяч гривень дати в борг відмовилася? А тепер вона своїй племінниці віддала
Ліночко, чи не бажаєш на риболовлю… Ну на риболовлю: природа, рибка, річка, багаття! — Василя несло, він хвилювався. — Що? Комарі? Так, є, є комарі, отакі-от, з кулак… Що? — повісив ніс Василь. — Куди йти? Не хочеш? Ну гаразд
Життєві історії 0
Наталя поглядала на Василеві метушіння й тихенько усміхалася. Так, усміхалася, а що їй ще залишалося робити? Не плакати ж, своє вона вже відплакала, ще тоді, пів року тому,

You cannot copy content of this page