Через рік ми побралися, і я вважала, що мені пощастило з чоловіком, він мене кохає, піклується про дітей, завжди сам вибирав їм дитяче харчування, згідно з віком, вникав у те, чим я годую дітей і говорив, що харчування для здоров’я дитини відіграє головну роль

Я заміжня вже десять років, у мене прекрасна сім’я. З чоловіком познайомились у поїзді, коли їхали відпочивати на море. Я була з подругою, а він з великою компанією, де була і його дівчина.

Він мені сподобався одразу, але я розуміла, що він не один і я не маю шансів. Але коли ми виходили з поїзда вранці, він непомітно поклав мені в руку записку, в якій призначав зустріч по приїзді додому з відпочинку і написав свій номер телефону.

Я довго не наважувалась йому зателефонувати, але потім не витримала. Подумала, що при зустрічі з ним все вирішу на місці. Коли ми зустрілися, він сказав, що розлучився зі своєю дівчиною, що у них у стосунках не все було добре, і зустріч зі мною лише прискорила їхній розрив.

Через рік ми побралися, і я вважала, що мені пощастило з чоловіком. Він мене любить, піклується про дітей, завжди сам вибирав їм дитяче харчування, згідно з віком, вникав у те, чим я годую дітей і говорив, що харчування для здоров’я дитини відіграє головну роль.

Ми живемо в достатку, і я думала, що так буде завжди. Але останнім часом чоловік постійно засмучений, хоч і намагається це приховати. На моє запитання, що трапилося, відповідає: «Все в порядку просто втомився».

Але я бачила, що це не так і не знала, як йому допомогти. Потім випадково почула його телефонну розмову з його колишньою дівчиною.

Йшлося про якусь дитину. Я вирішила поговорити з ним серйозно, сказала, що чула. І він не витримав, і все розповів.

Виявляється, йому подзвонила та дівчина і сказала, що коли вони розлучалися, вона чекала дитину, але з гордості не сказала йому про це. Весь цей час вона була одна з дитиною, заміж так і не вийшла.

Зателефонувала вона лише тому, що дитині потрібна операція, а грошей нема. Чоловік мене запевняв, що це не його дитина, але мені повірити у це було важко.

Я постійно плачу, боляче від того, що я вважала його чи не ідеальним чоловіком, а він так вчинив і зі мною.

Відносини з чоловіком натягнуті, але ми все ж таки вирішили, що чия б не була ця дитина, треба допомогти, а потім уже розбиратися. Передали гроші, зібрані на ремонт.

Здоров’я дитини важливіше, тим більше, що вона ні в чому не винна. Що робитимемо далі, не знаю. Як жити разом після того, що сталося?