Мій чоловік холодний, інфантильний і іноді, здається, байдужий до мене. Близькість є, спілкування є, час разом проводимо, подорожуємо, разом дбаємо про будинок та наших тварин.
Але є постійне відчуття, що я дратую його і порушую його спокій. Одного разу мене дуже образив. Жодну проблему у стосунках за вісім років не обговорив.
Завжди каже: “Сама винна, тепер аналізуй”. Я аналізую та розумію, що на мене намагаються перекласти відповідальність.
Я старша на 10 років, фінансово незалежна, заробляю більше в рази, але ніколи цим не тикаю — у кожного в сім’ї є свої фінансові зобов’язання, їх дотримуємося. Ніколи нічого не прошу, люблю дарувати подарунки сама.
Він подарунки на значні дати дарує, але тільки потрібні. Квіти так ніколи й не подарував. Ніжних слів не каже, компліментів також.
Мені 47, але виглядаю до 37 років, чоловіки кружляють довкола (в мене у підпорядкуванні 200 осіб чоловічої статі) — каже, що не ревнує. Іноді здається, що як не прийду додому з роботи, то й не помітить.
Характер у мене не цукор, але я не дозволяю собі скандалити, ображати, напиватися. Він теж.
Але після його образи півтора року тому я постійно стресувала, моє життя розділилося на до і після. Боюся втратити себе.
Чоловіка люблю, але жити з вічною провиною, що заважаю йому, теж не можу. Я перестала почуватися жінкою, яку кохають.
До речі на роботі мені на день народження подарували, мабуть, букетів 15, весь кабінет був наче оранжерея. Чоловік побачив фото й навіть нічого не сказав.
Справа звісно не у квітах, але дарувати мені пательню, запаковану у звичайний букет, це, мабуть, якось занадто. Мені навіть соромно казати подругам про його подарунки.
Я вважаю, що справа не в грошах, але подарунки для жінки показують зацікавленість чоловіка. А виходить, що він в мені бачить лише кухарку, оскільки дарує пательню в прозорому пакеті.
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала на…