У шлюбі ми 24 роки. 20 років тому я зрадила чоловіка, і він увесь час мені це пригадує, хоч живе зі мною. Нібито намагався забути, але не може.
У нього до мене дуже теплі почуття, як до рідної людини, але нема кохання, як до жінки.
Чотири роки тому він мені зрадив і хотів піти, але не склалося. Залишився — нібито через житлове питання.
Три роки ми прожили більш-менш, я намагалася забути, вчилася довіряти йому. А цього року він знову завів роман на роботі.
Хотів тишком-нишком, не вийшло. Проте я знаю, що вони й досі мають якісь рідкісні зустрічі. При спробі обговорити йде у глуху відмову, каже, нічого немає і не було, це я все вигадала.
А я бачила листування, оплати готелів та інше. І тепер не можу не шукати постійно доказів брехні, зради.
Чоловік бреше навіть у дрібницях. Постійно намагаюся все контролювати, витрати, листування і так далі, наскільки це можливо (телефон запаролений).
Так жити неможливо, я стомилася. Відвертої розмови не виходить.
Він увесь час зі мною ніби сперечається — колючий, агресивний. Ледве що не по його, маніпулює мною, нагадуючи мені минуле.
Я вже втомилася від цього. Він намагається робити з себе чесну людину через моє почуття провини.
Нібито, якщо я б тоді йому не зрадила, то й в нього такого бажання ніколи б не виникло.
Можливо таким чином він намагається помститися, але навіщо тоді протягом багатьох років він жив зі мною. Не розумію, що робити в цій ситуації.
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала на…