Я вважаю себе гарною дочкою, намагаюся допомагати мамі, не забуваючи про власне життя та свою сім’ю з чоловіком, але їй завжди мало

Моє питання стосується стосунків із батьками, а точніше з мамою. Вона завжди вчила мене бути зручною дівчинкою.

І досі це виглядає так, я роблю те, що завгодно мамі, відкидаючи всі свої потреби та інтереси, — я хороша дочка, мене люблять. Якщо я роблю інакше — я погана, невдячна.

Все дитинство я вважала це за норму, робила все, щоб не образити маму. З віком це почало змінюватися, я більше не могла у всьому потурати їй, у мене з’явилося більше своїх інтересів, самостійності.

І з мамою почалися конфлікти. Тепер я постійно відчуваю провину перед нею.

Переживаю про те, що не приділяю їй достатньо уваги. Мама, звісно, маніпулює цим.

Я вважаю себе гарною дочкою, намагаюся допомагати мамі, не забуваючи про власне життя та свою сім’ю з чоловіком. Але їй завжди мало.

Чотири роки тому у мами стався напад, паралізувало повністю праву частину тіла, але все ж таки вона частково може себе обслуговувати, до того ж, у неї є чоловік, який їй завжди допомагає, а також ще двоє дітей, мої брат і сестра.

Ми всі допомагаємо, наскільки це можливо, але гнів мами продовжує виливатися. Я пробачила всі дитячі образи, намагаюся пам’ятати тільки добрі моменти, але це почуття провини так і сидить у мені.

Мені реально починає здаватися, що я погана дочка. Що з цим робити?

З іншого боку, це відчуття проектується і інших близьких людей. Постійно прокручую в голові ситуації з минулого та намагаюся з’ясувати, де ще я була винна.

Мені це дуже заважає жити. Думаю, що мені потрібна допомога фахівців, але не знаю, чи допоможе це, адже це почуття зі мною з дитинства.