Давно вже зрозуміла, що стосунки з чоловіком вичерпали себе, але не розлучилася з ним тільки тому, що боялася, що син залишиться з батьком. Артему вже 15 років, він любить батька більше за мене і завжди був батьковим сином.
А тим більше коли дізнається, що ініціатором розлучення була я, то може зовсім перестати зі мною спілкуватися.
Багато разів намагалася якось налагодити стосунки із чоловіком, але зрозуміла, що ми різні люди, з різними поглядами на життя.
До того ж, він мало заробляє, а шукати гідну роботу не хоче, його все влаштовує. Мене ж звинувачує в тому, що мені тільки гроші та вбрання потрібні.
Але це не так, я сама себе забезпечую, і багато чого в сім’ї лежить на мені. Я з дитинства була свідомою дівчинкою, добре вчилася, зараз працюю і всього домагаюся сама.
А тепер мені не вистачає сильного чоловічого плеча, уваги чоловіка. Нещодавно я випадково зустріла колишнього однокласника, який ще у школі мені подобався.
Поспілкувалися, почали часто телефонувати одне одному, іноді зустрічалися. Стільки уваги, освідчення в коханні і я знову відчула бажання також бути вільною і вже готувалася серйозно поговорити з чоловіком.
Він розлучений, і я чекала пропозиції, як він зненацька зник, нічого не пояснивши. По телефону каже щось незрозуміле, уникає відповіді.
Вдома все, як зазвичай, син радиться і найбільше спілкується з чоловіком, а я якось сама по собі. Навіть коли затримуюсь на роботі вони, мені здається, не дуже й помічають мою відсутність.
Головне, щоб був приготовлений обід, випрано та прибрано. Може, я поспішаю з висновками, що нічого не залишилося, і згодом почуття повернутися і життя налагодиться.
Або спробувати поговорити з чоловіком та сходити до психолога. Якось люди вирішують свої проблеми, а я просто не знаю, що робити.
