У нашій квартирі вже тиждень стоїть така гнітюча тиша, що здається, повітря можна різати ножем. Моя дев’ятнадцятирічна донька Ганнуся зі мною не розмовляє.
Вона демонстративно проходить повз вітчима, зачиняється у своїй кімнаті, а їсть лише тоді, коли на кухні нікого немає.
І знаєте, що найстрашніше?
У цьому конфлікті я повністю, всім серцем на боці свого другого чоловіка. А рідна дитина дивиться на мене так, ніби я найлютіший ворог.
— Я в цій ситуації повністю підтримую чоловіка. Він правий, а Ганнуся мала б мати хоч краплю совісті й бачити, як нам зараз важко, — Ксенія нервово переставляє чашку на столі, намагаючись хоч якось приховати гіркоту в голосі.
— Ксюшо, ну але ж дівчині теж хочеться і вдягнутися модно, і щось для себе купити. Вона ж не просто так ціле літо на підробітках спину гнула, — хитає головою її близька подруга. — Могла б з подружками гуляти, а дитина працювала!
— Так, працювала. Так, їй хочеться! — стоїть на своєму Ксенія.
— А мій чоловік не працює? А нам із ним, думаєш, нічого не хочеться? Чому ж ти не береш до уваги, що вона живе в сім’ї? Що їсть із нашого холодильника, що ми з чоловіком її одягали-взували всі ці роки?
За комуналку хто платить? Їй вже дев’ятнадцять, між іншим! Святий обов’язок тягнути на собі повнолітню дитину за законом уже вичерпано. Її рідний татусь саме так і зробив: стукнуло доньці вісімнадцять — усе, розчинився в тумані. А ми продовжуємо тягнути.
Ми ж не вимагали віддати все до копійки! Але якусь частину вона могла б покласти в сімейний бюджет, я вважаю. А вона нам таке заявила…
Ксенія вийшла заміж удруге. Від першого, раннього й невдалого шлюбу в сорокарічної жінки є донька Ганнуся, якій пішов двадцятий рік.
Тоді, в юності, у Ксенії з’явилася дитинка, та вже за два роки вона з малям на руках повернулася до матері — сім’я розпалася.
Колишній чоловік платив якісь копійчані аліменти, вітав доньку зі святами, зрідка брав погуляти в парк чи водив на морозиво. Власне, на цьому його батьківство і закінчувалося.
В батька Ганнусі давно інша родина, підростає ще двоє дітей.
Нову сім’ю створила й Ксенія, коли доньці виповнилося вісім.
З новим чоловіком, Сергієм, вони спочатку тулилися в орендованій двокімнатній квартирці, а його власну однокімнатну здавали.
Усе заради того, щоб у дівчинки був свій куточок, бо ж ділити одну кімнату з підлітком — зовсім не діло.
Згодом подружжя взяло простору трикімнатну квартиру в кредит. Сергієве житло і далі здається, щоб перекривати борги банку.
Платити їм ще щонайменше чотири роки. Ксенія зараз у декретній відпустці з найменшим синочком, якому два з половиною рочки. Є ще старший спільний син, йому шість.
Хлопчики живуть в одній дитячій, а в Ганнусі — своя, окрема кімната. Бо ж дівчина, їй потрібен особистий простір.
І Сергій це чудово розумів. Він взагалі ніколи не ділив дітей на «своїх» і «чужих». Коли спільних малюків ще не було, завжди ніс Ганнусі солодощі.
Тепер несе на трьох. Ніколи за стіл не сідав, не спитавши: «А Ганнуся котлети їла? Їй залишили?». На одяг для неї грошей ніколи не шкодував. Хіба на ті аліменти багато купиш?
— На випускний рідний татко не дав жодної гривні, — з образою згадує Ксенія.
— Заявив, що я аліменти отримувала, от і мала б з них відкладати. А мій Сергій тоді знайшов підробіток, ночами не спав, але заробив ті гроші. Наша Ганнуся пішла за атестатом як справжня принцеса, не гірша за інших!
І щодо навчання він жодного разу не дорікнув. Знаєш же, як вітчими часом кажуть: «Повнолітня? Хай іде працює». У нас не так. Чоловік сказав: «Будемо вчити, диплом дитині потрібен, а тарілку борщу ми їй завжди наллємо».
Але ж це не тільки тарілка борщу! Це і гроші на маршрутку, і на перекус в університетській їдальні, і на зошити, і на ті ж самі прокладки та косметику. Вона ніколи ні в чому не знала відмови.
Ксенія вважає, що зараз саме на її чоловіка лягли всі обов’язки з утримання студентки.
Сама вона сидить удома з малюками, підробляти не виходить, а в родині настала дуже скрутна фінансова смуга. Заробіток Сергія відчутно просів, а банківський кредит ніхто не скасовував.
Так, оренда його квартири трохи рятує, але ж сім’я велика, витрат море. Та ще й стався розрив: старі квартиранти з’їхали, а нові довго не знаходилися.
Коли Ганнуся після сесії сказала, що хоче піти попрацювати на літо, Ксенія лише зраділа: сам факт, що дитина тягнеться до праці, — це вже чудово.
Вони з чоловіком тоді навіть не питали, скільки вона зароблятиме. А вона й не ділилася.
Дізналися випадково. Сиділи обідали, її телефон лежав на столі, й тут екран засвітився: прийшло сповіщення від банку про зарахування чималої суми — майже сорок тисяч гривень.
— Ого! — щиро похвалив вітчим.
— Молодець, доню! Дуже непогано для студентки. Ну й добре, а то я вже голову ламав, у кого б на черговий платіж за квартиру позичити. А тут своїми силами вигрібемо.
— Ви хочете взяти мої гроші на свій кредит? — Ганнуся різко підняла очі. — А мене спитати? Я не дам. Я ці гроші заробляла на себе, а не для вас. У мене на них свої плани.
Вона спокійнісінько продовжила їсти. Ксенія оторопіла. Сергій сидів, ніби його мішком по голові вдарили.
— Ганнусю, як це — на себе? — обурилася, зрештою, мати.
— Ти взагалі-то в сім’ї живеш. А зараз сім’ю треба підтримати грішми. У тебе ж ніхто не забирає все! Просто зараз такий період, нам важко, не вистачає, я ж не працюю…
— А я просила тебе з малюками по декретах стільки років сидіти?! — вишкірилася донька.
— Чому я маю за це платити? Я могла б усі канікули відпочивати, не напружуватися, а пішла працювати, щоб купити щось особисто для себе!
— А я працюю, щоб ти щодня їла! — не витримав Сергій.
— Щоб ти одягалася, щоб на навчання їздила, щоб інтернет у тебе був, щоб ти губи малювала! Жодного разу я тобі ні в чому не відмовив. Хоча ти вже повнолітня, і твоя мама не зобов’язана на своєму горбі тебе тягнути!
— Ти мені шматком хліба дорікаєш?! Супер! Чогось такого я й чекала всі ці роки. Дякую, мамо, за моє щасливе життя!
Ганнуся жбурнула ложку в тарілку, вилетіла з кухні, а за мить лунко грюкнули вхідні двері.
Минув тиждень.
Донька демонстративно не сідає за спільний стіл, хоча їжу бере із загальної сковорідки, коли нікого немає поруч. Вечорами сидить у своїй кімнаті або пропадає в подруг.
Жодної копійки матері вона так і не переказала і, схоже, не збирається.
Чоловік Ксенії серйозно образився і сказав, що час розділити бюджет: нехай платить за себе сама, раз не вважає себе частиною сім’ї.
Ксенія згодна з чоловіком — донька просто перейшла межу. Але за онуку несподівано вступилася бабуся, мати Ксенії:
— Ви не маєте права дівчинку гнобити! І відбирати те, що вона своїми руками заробила, не маєте права! Коли ти до мене з немовлям від першого чоловіка прибігла, я ж тобі просто допомагала: годувала, дах над головою дала і рахунків не виставляла! Вгамуй свого Сергія, він геть знахабнів.
***
Іноді межа між батьківським обов’язком і дитячим егоїзмом стає надто тонкою, щоб її можна було легко розгледіти. А як би ви оцінили цю непросту родинну ситуацію, на чиєму боці тут правда?
