З майбутньою дружиною познайомився, бувши студентом. Грошей в мене було мало, тому зустрічалися у неї на квартирі, яку вона винаймала ще з двома подружками.
Якось засидівся допізна, Соня вмовляє залишитися на ніч, я й не став відмовлятися. Дійшло до близькості, я кажу, що незручно якось, дівчата зараз прийдуть.
Вона каже: “вони вже звикли, посидять на кухні”. Я здивовано дивлюся на неї, вона з жахом заплющила очі, зрозумівши, що сказала.
Потім засміялася і сказала, що це вона про те, що її подруга Віка часто приводить свого хлопця до себе. Я не сильно повірив, але вирішив не псувати вечір.
Побралися ми за рік. Я часто згадував сказані того вечора слова майбутньої дружини, але заспокоював себе тим, що це справді про подругу було сказано.
Але як я помилявся! Звинувачую себе за те, що не пішов того вечора, адже був перший дзвіночок. Прожили п’ять років разом.
Дружині дорікнути не міг ні в чому, але зовсім випадково дізнався про те, що вже два роки дружина має коханця. Сльози, звинувачення у недостатній увазі, невеликій зарплаті, а потім вибачення, прохання все забути та почати спочатку.
Зараз я розлучений, влаштовувати своє особисте життя не маю жодного бажання. Ніколи не зможу повірити жодній жінці.
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…