Вирішив продати машину, сестра відмовилася віддавати її, потім почала говорити, що вона вклала в неї гроші, робила заміну якихось деталей, і я їй повинен спочатку компенсувати цю вартість, на мої аргументи, що вона цілий рік їздила на ній, ніякої реакції, потім таки вирішив, що краще заплачу їй гроші, і зможу продати машину

Ще 2,5 роки тому я поїхав за кордон, а мої матір із сестрою залишилися вдома. У мене також лишилася машина. Через деякий час сестра почала просити мене скористатися, поїздити машиною, бо я за кордоном, а машина все одно стоїть.

Я за своєю наївністю дозволив. Через рік я зрозумів, що за кордоном доведеться залишитися довше і вирішив продати машину. Ось тут розпочалися проблеми.

Сестра відмовилася віддавати машину. Потім почала говорити, що вона вклала в неї гроші, робила заміну якихось деталей, і я їй повинен спочатку компенсувати цю вартість.

На мої аргументи, що вона цілий рік їздила на ній, ніякої реакції. Потім таки вирішив, що краще заплачу їй гроші, і зможу продати машину.

Коли вже все було обумовлено, вона відмовилася взагалі. На зв’язок перестала виходити. Через матір також не вдавалося зв’язатися.

Мій знайомий, який займатися продажем, сказав, що мої родичі мене кинули, дуже швидко про мене забули після від’їзду. А мені потрібні були гроші за кордоном, бо життя дороге, а грошей не було зовсім.

Добре, що кредитна історія вже була нормально побудована, зміг взяти кілька кредитів. Інакше довелося б бомжувати у буквальному значенні слова.

Ось так час минав, на душі було погано спочатку, і не давала спокою думка, як близькі люди можуть так вчинити. На мої дзвінки ні мати, ні сестра не відповідали, ніби я просто перестав існувати для них. Так тривало близько року чи більше.

Потім якось контакт налагодився, у мене з’явилися гроші, життя почало налагоджуватися. З матір’ю почав спілкуватися. Вона почала говорити, що вони переживали за мою машину, що мій знайомий міг мене обдурити, а так машину мені зберегли, а сестра їздить на машині, щоб вона не згнила.

Тобто, зі слів мами, сестра мені ще допомогла. Якби не вона, то машина давно згнила б. Я людина за характером добра, запальна, але швидко заспокоююся. І як рідні люди, і машина коштує якихось 15 тисяч доларів.

Минуло ще кілька років. Було багато різних подій. Мати захворіла, допоміг фінансово, надсилав подарунки сестрі та матері. Потім домовилися, що машину я хочу забрати.

Мати знову почала тиснути на мене, що вона мені ні до чого, на ній треба їздити, щоб машина була в робочому стані. Як тільки доходило до того, щоб я нарешті забрав машину, мати починала розповідати якісь відмовки.

Було багато разів, коли мама казала, що машина стоїть, на ній сестра не їздить. Але у місті знайомі бачили мою машину, а також бачили, що її немає біля будинку, коли на ній нібито ніхто не їздив.

Дратує найбільше те, що вони жодної вини за собою не відчувають. А мати каже, що це я ще маю бути вдячний за те, що вони зберегли мені машину. Я міг продати її давно, не лізти в кредити.

Мені важко від того, що я за кордоном, вони мої родичі. Начебто спілкуюся з мамою, з сестрою так і не спілкуємося. Вони мешкають в одній квартирі.

Хотів почути ваші поради. Чи варто все-таки забрати машину, чи подарувати та забути за неї? Як би ви вчинили?