Вирішила написати свою історію, тому що, можливо, мої міркування на цю тему допоможуть комусь уникнути серйозних проблем. Звичайно, можна вдавати, що вас це точно не торкнеться, але краще все ж таки проявити підвищену пильність, сьогодення зараз складне і змін на краще в найближчому майбутньому, на жаль, не передбачається.
Днями обікрали квартиру моєї подруги Світлани. Вона живе з мамою, яке в цей час була за містом на дачі, а сама Світлана була, як завжди, на роботі.
Звичайно ж, подруга була страшенно засмучена, плакала, проклинала злодіїв, бездіяльність правоохоронців та байдужість сусідів. Я її підтримувала, втішала, а сама думала, що багато в чому подруга винна сама.
По-перше, мені не зрозуміло, навіщо активно висвітлювати кожен свій крок у соціальних мережах, викладаючи на загальний огляд свій порядок роботи, плани щодо відпустки та інші подробиці особистого життя. Близькі друзі і так усі знають, а ось потенційним грабіжникам буде набагато простіше дізнатися, коли саме вас не буває вдома і що цінного є у вас у квартирі, де це лежить та наскільки воно нове.
Це стандартна помилка багатьох «просунутих» обікрадених. По-друге, все ж таки варто подбати про свою безпеку заздалегідь, не чекати, поки грім таки вдарить.
Зрозуміло, що на встановлення ультрасучасної системи відеоспостереження, дорогої бронедвері та швейцарських замків гроші є далеко не у всіх, але це не означає, що достатньо поставити китайські двері з фарбованої жерсті з єдиним замком, що відкривається мало не нігтем.
У подруги, до речі, гроші на все це були, але «та кому я потрібна» і «ліньки цим займатися». Тепер уже не ліньки, але трохи запізно.
По-третє, я не розумію, чому Світлана не змінила замок після того, як три тижні тому втратила ключі від квартири. Правоохоронці, які прибули на місце крадіжки, сказали, що не можуть визначити, відкрили квартиру відмичками або ключем (замок у двері, нагадаю, був дуже простий), так що ймовірність того, що подруга стала жертвою не запеклих домушників-професіоналів, а злодіїв-початківців, яким не вистачало грошей на чергову дозу, дуже велика.
Люди, давайте будемо трохи пильніше, давайте перестанемо плювати на власну безпеку і сподіватися, що саме нас біда не торкнеться. Параноя та манія переслідування, звичайно, не вирішать жодних проблем, але бути такими вже безтурботними, напевно, теж не варто.
Тим більше що у разі неприємностей розраховувати все одно доведеться лише на себе, ілюзій щодо того, що «знайдуть і повернуть», я б не мала.
