Галя завжди любила повторювати одну фразу: «У хороших дружин чоловіки не спиваються». Вона вимовляла це з такою солодкою, поблажливою усмішкою, що знайомим жінкам хотілося плюнути їй услід.
Коли Галя забрала чоловіка у своєї ж колеги Наталки, містечко гуло, мов вулик. «Відбила, безсоромниця», — шепотілися за спиною. А Галі було байдуже!
Після трьох років удівства вона нарешті спіймала за хвіст своє пізнє, вистраждане жіноче щастя. Чи то, їй так здавалося.
Григорій на тлі її покійного чоловіка здавався просто скарбом: ввічливий, спокійний, після роботи частенько чекав Наталку з важкими пакетами біля супермаркету. І як такій мегері дістався такий чоловік?
Галя щиро вважала, що Наталчин Гриць — це просто необроблений алмаз. Варто його відмити, нагодувати, огорнути ласкою — і він стане ідеальним. Вона ще ніколи так фатально не помилялася в житті.
Коли Наталя якось у кабінеті, сьорбаючи пусту каву, втомлено видихнула: «Усе, подала на розлучення», у Галини не тьохнуло серце — воно радісно підстрибнуло.
— Сил моїх більше немає, — бідкалася Наталка, витираючи червоні очі. — Він же зарплату пропиває потихеньку, а з квартири йти не хоче. Кричить, що шпалери п’ять років тому клеїв і вікна фарбував.
От він, момент удачі! Галя навіть не зчулася, як випалила те, про що думала останні місяці:
— Віддай Гриця мені! Ти вже пожила заміжньою, тепер я хочу.
Наталя спочатку витріщилася на неї так, ніби колега з’їхала з глузду. А потім гірко, якось надломлено всміхнулася:
— Забирай. Тільки цур — назад не повертати, якщо не сподобається. Пішли сьогодні після роботи, збереш його. Він якраз аванс отримав, тож вип’є рівно стільки, щоб на ногах триматися, і погодиться на все.
Того вечора у Наталчиній квартирі Галя ще раз переконалася у своїй правоті: погоду в домі робить жінка. Дешеві старі шпалери, жодного затишку, а в холодильнику… ані крихти.
Та ще й, на верхній полиці реально висіла пластикова іграшкова миша. За хвіст прив’язана, теліпалася на ниточці.
— Це йому натяк, що з холодильника треба не тільки брати, а й класти туди щось, — сухо пояснила Наталка.
— До речі, Галю, він м’ясо любить. Великими шматками. Пельмені, ковбасу, картоплю смажену. Годуй його як на забій, і нікуди він не дінеться. Спимо ми давно по різних кімнатах, так що прапор тобі в руки, Гриця під пахву — і вперед у нове життя! А он і він.
Григорій, побачивши чужу жінку у квартирі, радісно вишкірився. Присутність гості означала, що сьогодні його навряд чи виганятимуть — посоромляться.
— Їсти щось є? — звично буркнув він, брьохаючи в брудних черевиках на кухню.
— А ти до Галі в гості сходи, — підморгнула чоловікові Наталя і злегка підштовхнула розгублену колегу. — У неї холодильник завжди повний.
— Та-так, — закивала Галина, кліпаючи густо намальованими віями. — У мене і м’ясо є, і сир, і пельмені домашні.
— Нормально… — зацікавився підпилий і голодний Гриць. — А сто грамів знайдеться?
— Ой, із цим узагалі проблем нема! — зраділа Галя. — Ціла батарея пляшок, чого там тільки нема.
— То чого ж ми чекаємо? — ожив чоловік, нервово натягуючи куртку.
Наталка хутко всунула йому в руки спортивну сумку з речами. Гриць підозріло глипнув на неї, але думка про повний холодильник і дармову випивку перемогла.
Галина вчепилася в його лікоть, мов кліщ, і вони вийшли з під’їзду, ловлячи на собі круглі очі місцевих пліткарів.
Галя просто світилася. Вона ж бо свято вірила: чоловік — це шмат глини. Її покійний Роман був ідеальним: роботящим, спокійним. Він пішов з життя раптово, серце не витримало.
Галина ледь пережила ту втрату, бо залишилася сама з тринадцятирічним сином на руках. А тепер, через роки, вона нарешті знайшла новий «матеріал», з якого зліпить собі ідеального чоловіка.
Вдома на них чекав її вісімнадцятирічний син Олексій. Високий, плечистий юнак, який серйозно займався спортом, зміряв маминого кавалера таким важким поглядом, що в Гриця мурашки по спині побігли.
— Мамо, це хто? — глухим басом спитав син.
— Синку, познайомся, це мій друг. Він житиме з нами, — розсипалася перлами Галина.
Олексій міцно, до хрускоту, потис Грицеві руку, відвів матір на кухню і процідив:
— Мамо, ти сліпа? Він же не тверезий. У нього обличчя таке, ніби він із запоїв не вилазить роками.
— Ти не розумієш! — склала руки на грудях жінка. — У людини вдома було пекло, його там не цінували. Я зроблю з нього чоловіка, ось побачиш!
Олексій лише безнадійно махнув рукою, а Грицю на вухо шепнув: «Образиш матір — шию зверну».
Гриць покірно кивнув, подумав було втекти назад до Наталки, але з кухні так запаморочливо запахло смаженим м’ясом, що він вирішив лишитися.
Перші кілька місяців Галина тріумфувала. Її теорія працювала!
Гриць приходив з роботи вчасно (випивши хіба що баночку пінного дорогою), вдома на нього чекала усміхнена господиня, ситна вечеря, чарочка елітного міцного напою з Романових запасів і м’яка постеля з шовковими простирадлами.
Вона розквітала, мов весняна квітка.
Щоб закріпити успіх, Галя навіть купила Грицю вживану, але добротну автівку. Гроші на рахунку були, тож оформила одразу на співмешканця — хай відчуває довіру!
Сама ж із роботи звільнилася, бо на неї там косо дивилися, та й хотілося присвятити себе домашньому вогнищу. Наталя ж на той час розміняла квартиру і зникла з радарів.
Галя ходила гоголем і гордо заявляла знайомим: «Я ж казала! У хороших дружин чоловіки не п’ють. Мій працює, не скандалить, я йому тільки пальцем показую, що треба полагодити».
Тільки Олексій чорнів з кожним днем.
— Мамо, ти при своєму розумі? — якось не витримав син.
— Він же вижер увесь наш бар! Там навіть сувенірної настоянки не лишилося, тієї, що тітка Катерина з-за кордону привезла! Він спирт звідти висмоктав, а заспиртованою змією закусив, сволота! І як тільки не отруївся?!
— Не смій так казати про мого Грицика! — тупнула ногою Галина. — Подумаєш, випив трохи. Воно ж там роками пилом припадало! Я хочу зустріти старість із ним!
— Зустрічай! — кинув Олексій, зібрав речі й пішов жити до бабусі.
Дізнавшись, що головний контролер покинув територію, Гриць страшенно зрадів. Того ж вечора пообіцяв Галині влаштувати романтику, сказав, що збігає по фрукти й вино, і зник.
Галя одягла нову сорочку з мереживом, напарфумилася… І чекала. Годину, три, п’ять.
Її «пізнє щастя» приповзло під ранок. П’яне в дим, брудне і… босе.
— Я черевики Славку подарував, — гикнув Гриць, дивлячись на свої брудні шкарпетки. — У нього нема жінки, хати і… черевиків. А я поділився!
Сказав це і заснув просто в коридорі на килимку.
З того дня піврічна стриманість Гриця луснула по швах. Він пішов у такий глухий запій, що стіни дрижали. На роботу, звісно, більше не ходив.
Машину продав майже одразу, бо п’яним за кермо не пускали нові дружки, які тепер роїлися під їхнім під’їздом. Гроші розлетілися за кілька днів.
Коли багаті запаси покійного Романа випарувалися, Гриць почав тягнути з хати речі. На всі сльози й благання Галини він тепер відповідав одним нецензурним гарчанням: «Стули пельку і давай жерти!».
Повернути бракованого чоловіка було нікому — Наталки і слід пролов.
Останньою краплею стало те, як Гриць зняв із петель добротні дубові двері у вітальні і пропив. Галина в істериці подзвонила синові.
Олексій прилетів миттю, готовий спустити вітчима зі сходів. Але Гриць лише скрутив дулю, сунув її хлопцеві під самісінький ніс і нахабно заявив:
— Я тут прописаний законно! І житиму, скільки влізе. Торкнеш мене пальцем — зніму побої і викличу поліцію! Тож іди ти, хлопче… до бабусі!
Галина сиділа на табуретці посеред розграбованої квартири, дивилася на порожній дверний отвір і гірко плакала.
Теорія про те, що правильна жінка може зліпити ідеал із будь-кого, розбилася на дрібні друзки, гострими краями вп’явшись їй просто в серце.
***
Від редакції:
Жіноча самовпевненість та жага бути «рятівницею» часто малюють нам ілюзію: здається, що варто лише додати трохи турботи, смачних борщів та ласки — і будь-який чоловік зміниться на краще. Але дорослу людину, яка свідомо обрала шлях руйнації, не врятують ані домашні пельмені, ані куплена машина.
Чи доводилося вам бачити, як велике бажання «перевиховати» оберталося гіркими сльозами для самої рятівниці?
