До весілля зі свекрухою були дуже хороші стосунки, але коли вона дізналася, що жити ми будемо окремо (я маю однокімнатну квартиру, залишилася від бабусі), відразу її ставлення до мене різко змінилося

До весілля зі свекрухою були дуже хороші стосунки, але коли вона дізналася, що жити ми будемо окремо, я маю однокімнатну квартиру, залишилася від бабусі. Відразу її ставлення до мене різко змінилося.

Вона відразу ж поставила моєму чоловікові ультиматум, або ми живемо з нею, або вона більше не спілкуватиметься з нами. Мотивувала вона це тим, що вона живе одна у великій квартирі, їй потрібна допомога, хоча вона ще навіть не на пенсії, а мені сказала, що квартиру можна здавати в оренду та мати додатковий дохід.

Але я хочу жити окремо, а не в чужій квартирі і підлаштовуватися під настрій свекрухи, тим більше, що вона себе вже показала. Спочатку здавалося, що вона змирилася, але постійно вимагала, щоб чоловік щовечора заїжджав до неї після роботи, а у вихідні ми обидва повинні бути в неї.

Мене це сильно дратувало, але вирішили не посилювати конфлікт, поки я не дізналася, що чекаю дитину. І мені самій потрібна була увага і допомога чоловіка, і їздити до неї я відмовилася, під приводом, що мені важко.

Чоловік теж став рідше бувати у своєї мами, тоді вона почала приїжджати до нас, коли чоловік на роботі і говорити всякі гидоти, що це я винна, що син відмовився від матері, що я погана господиня, постійно щось шукає, що не так зроблено. Я не можу їй нагрубити чи вигнати, я так вихована, та й чоловіка не хочу засмучувати, він і так тяжко це все переживає.

Іноді скаржуся своїй мамі, яка радить терпіти, заздрю (по-хорошому) своїй старшій сестрі, яка має чудові стосунки зі свекрами. Не розумію, що я роблю не так, чому до мене таке ставлення.

Мені здається, що свекруха не рада, що в неї скоро буде онук чи внучка. Здається, що вона навіть дитину нашу не любитиме.