Син зібрався одружуватися. Звісно, це щастя! Але й клопоти.
Наречену привозив, але якось наскоком. Галина змусила чоловіка підремонтувати паркан і ґанок, зробила в хаті прибирання.
Тиждень усе вимивала-чистила. Спеціально відпустку взяла на тиждень, спеціально білизну постільну нову придбала, штори, накрила стіл так, як на жодне свято не накривала, але…
Вони приїхали, наречену син представив. Нормально їсти відмовилися, Мілана на дієті, сказали.
Потім вони пішли погуляти околицями.
А коли повернулися, заявили, що вже поїдуть назад. Ночувати не залишилися.
Ну, може, соромилася Мілана в чужому домі, може, хата не сподобалася? Хто знає. Галина заспокоювала себе тим, що в молодих свої справи.
Весілля грали в місті.
Син сказав, що рідню, крім батьків, з метою економії, кликати не будуть. Батьки та близькі друзі молодих. Ну, якщо так — значить так, молоді вирішили.
А приблизно за тиждень син попередив, що все ж таки до будинку нареченого, тобто до їхнього дому, вони заїдуть: фотосесія в них недалеко.
А вже потім і в кафе всі разом поїдуть, у машинах у них повно місць буде, батьків посадять.
Ох! Відповідально! Паркан треба перефарбувати, двір до ладу привести й головне — коровай. Традиція є традиція.
З двором і парканом розібралися заздалегідь. Чоловік у Галини, хоч і буркотун був, але тут теж перейнявся важливістю майбутнього заходу й постарався.
До випікання короваю Галина приступила в четвер. Так заведено за традицією.
А до цього купила сім різних пакунків борошна. Баба Орися сказала, що належить із семи мішків борошно на коровай брати. Галина постаралася.
За всіма канонами коровайного діла, вона цього дня чисто вимилася, на чоловіка не бурчала. Наспівувала веселі мелодії й дотримувалася традиційного рецепту.
Довелося повозитися. Вже дуже хотілося, щоб коровай був на славу.
Крізь скло печі Галина бачила, що коровай піднімається добре.
Але ось невдача: тріснув він прямо посередині. Прикмета погана. І переробляти вже ні часу, ні сил не було.
Галина придумала, як майстерно прикрасити випічку так, щоб і помітно тріщини не було.
Знову вовтузилася години три. Ліпила прикраси, запікала — не подобалося, починала заново.
І ось нарешті результат задовольнив. Коровай був, як із найкращих картинок кулінарних журналів.
Посередині красувалася їстівна плетена сільничка. Не надивишся!
Навіть чоловік, нездатний до захоплення, похвалив.
Новий випрасуваний рушник уже висів на вішаку.
Нарешті настав день весілля, довге хвилююче очікування добігло кінця. Діти сказали, що будуть близько третьої години дня.
Галина не спала ніч. Чи все готово?
Чи все сподобається гостям і молодій дружині сина? Той посуд? Гарна скатертина чи, може, іншу постелити? Галина не могла визначитися й купила дві.
Ранок минув у дрібній метушні.
У перукарні навіть помітили неймовірне хвилювання Галини й почали заспокоювати. Ну, і зачіска була гарна.
До першої вже все було готово. Галина з чоловіком у найкращому вбранні.
Ось уже друга година, ось третя, ось уже й п’ята пішла. А молодих усе немає. Батько зателефонував, але слухавку син не взяв.
А через пів години зателефонував сам і сказав, що заїхати вони не встигли, фотосесія затягнулася, звелів приїжджати самим до кафе.
Доки дочекалися таксі, доки доїхали.
Зустріти на порозі кафе з короваєм теж запізнилися. Поставили коровай осторонь і домовилися з тамадою, що він, коли слово батькам дасть, врахує й церемонію з короваєм.
Народу було не так уже й мало. В основному молодь. Ну, і близька рідня нареченої.
Нарешті їхня черга вітати прийшла. Галина взяла коровай, молоді вийшли з-за столу.
Галина сказала добрі заготовлені настанови, вони подарували гарний грошовий подарунок.
А потім Галина за традицією попросила надламати коровай, посолити й нагодувати одне одного шматочком.
— Ні! — почула раптом у відповідь, — Я не хочу майбутньому чоловікові нічого солити. Жахлива традиція, пережиток якийсь, вже пробачте мені!
Галина не знала, що й відповісти, стояла й мовчала.
Знайшовся тамада.
— Так! У житті сімейному солі й так (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) чимало. Ну що ж! Відламайте й посоліть хліб і з’їжте самі свій шматок. Я знаю, коровай пекла мама нареченого, старалася.
— Я це їсти не буду, борошняне — це ж отрута! Якщо хочете, відламаю, — відповіла невістка, відламала шматок і поклала його назад на тацю.
— Нічого, я два шматки з’їм, — виручив син. І справді, відламав один шматок, вмочив у сіль, з’їв, а потім з’їв і шматок, відламаний молодою дружиною. Гості зааплодували.
Галина ніяк не очікувала такого.
Вона повернулася на місце, але було їй якось недобре.
Весільні веселощі йшли своєю чергою. Гості веселилися, наречена запалювала в танцювальному колі.
Хотілося на повітря. Невдовзі вони вийшли. За ними вийшов і син.
— Мамо, ти не ображайся на Мілану. Вона хороша, просто в неї принципи, розумієш. Принципово ненавидить борошняне, принципово не любить компромісів і завжди каже тільки те, що думає.
— Так, усе добре, синку. Не хвилюйся. Аби тебе (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) любила, аби сім’я ваша була міцна. А весілля яке чудове! Нам дуже подобається, зараз повернемося.
Галина з чоловіком були до кінця весільного торжества. Галина після безсонної ночі дуже втомилася, але трималася, брала участь у процесі.
За весь час весілля, крім того моменту, коли попросив фотограф, невістка до неї не підійшла жодного разу, не сказала жодного слова.
Вона багато спілкувалася зі своїми батьками, з друзями, але до них із чоловіком не підійшла.
Її батьки були зайняті своєю ріднею й особливої уваги на сватів не звертали.
І коли Галина з чоловіком попрощалися, ніхто ніби й не помітив. Тільки син трохи провів до гардеробної.
Галина з чоловіком стояли в очікуванні таксі й мовчали.
За довгі роки життя вони звикли й без слів читати думки одне одного. Обом якось зовсім не так уявлялося весілля єдиного сина.
Обоє не могли зрозуміти, що ж не так?
Обоє думали: та й гаразд, аби все в нього склалося, аби він був щасливий…
І тільки Галина ще раптом згадала про випікання короваю й подумала: аби тріщина на ньому не була пророчою…
В кого були подібні ситуації з короваєм, поділіться? Чи це все забобони?
