Донька розлучається з чоловіком через те, що він не зміг подарувати їй машину, як це зробив чоловік її подруги

Зараз багато родин розпадаються через побут і те, що чоловік мало заробляє. Пишу сповідь, бо саме через гроші розлучається моя дочка. Претензій до чоловіка багато, хоча він намагається і заробити, і по хаті допомогти.

Я намагалася з нею говорити, але у відповідь тільки й чую: не втручайся. Коли вже батько прямо запитав, що її не влаштовує, вона відповіла, що набридли злидні. А почалося все з того, що подрузі доньки чоловік подарував машину. Там заможна родина, батьки мають бізнес, тож її подруга й виставляє вимоги чоловікові.

А у нас зять зі звичайної родини. Ми не бідні, але й багатими нас не можна назвати. Вони мають квартиру, машину, щороку відпочивали (до пандемії та війни). Що ще потрібне для щастя?

Чому молодь зараз усім незадоволена, маючи набагато більше, ніж ми, їхні батьки, молоді. Мене завжди коробило від слів дочки, коли вона говорила: «Вибила все-таки у чоловіка гроші на посудомийну машину». Що означає вибила! І така вже у цьому потреба? Живуть утрьох, посуд помити складно сам?

Я згадую себе коли дочка була маленька. Країна розвалилася, роботи нема, виживали, як могли. Але підтримували із чоловіком одне одного. Може тому й пережили все це. Пральна машина була, не автомат, звичайно, але все ж таки. Але і її я включала дуже рідко, щоб менше за світло платити. Прала вручну, чоловік викручував і віщав білизну.

Потім пили чай на кухні, будували плани, як заробити та на чому заощадити. Не дорікали одне одному за те, що один не працює, а інший працює безплатно. Час тоді такий був.

Мене завжди розчулювали сім’ї, що їдуть на велосипедах у вихідний день. Може, у них і є машина, навіть не одна, але вони разом з дітьми на прогулянці, а не в ресторані, як моя дочка і зять. Він намагався догодити їй у всьому. А може, найкраще було б з першого дня поставити її на місце?

Хоча вина більше на нас із чоловіком, не змогли правильно виховати. Тепер одна роститиме доньку. Жаль дуже внучку, вона любить батька. Як подумаю, що вона ще може бути вітчим, так і починаю плакати. Дочка нікого не хоче слухати, вже винайняла квартиру і переїхала. Чоловік каже, що в неї хтось є, інакше вона не чинила б так. Я не знаю, може й так. Але від нас тут нічого не залежить. Боляче та сумно.