Думаю, слід розпочати із самого початку. Влітку 2021 року я розлучилася. У шлюбі з колишнім чоловіком прожили два з половиною роки. Все пройшло мирно та тихо. Горювала я недовго, від сили кілька тижнів, тому що задовго до розлучення відчувала до колишнього чоловіка охолодження (як і він до мене).
Після розриву я працювала, жила сама, повністю себе забезпечувала, займалася спортом, самоосвітою. Через місяць відновилося спілкування із давнім знайомим. Ми не спілкувалися довгий час, а тут різко обидва вийшли на зв’язок, і я не встигла схаменутися, як приїхала до нього в інше місто (у моє рідне місто). Ми почали жити разом.
Чоловік прекрасний, старший за мене, надійний, свідомий і відповідальний. Ставиться до мене з повагою. Все було добре, поки в якийсь момент мене не відвідала думка, що в попередніх відносинах теж все добре починалося, а закінчилося все одно розлученням. У результаті я так «розкрутила» цю ідею, що просто втратила контроль, вона цілком захопила мою свідомість.
В даний момент почуваюся вкрай пригнічено, зовсім нічого не тішить, в голові шум через невгамовний діалог з самою собою. Дійшло до того, що іноді я думаю про те, щоб просто втекти і зайвий раз не мучити свою молоду людину. Але зрештою розумію, що від себе не втечеш. Проблема не в ньому, а в мені.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…