Ми з чоловіком обоє любимо дітей і, одружившись, вирішили, що поки придбаємо своє житло, накопичимо трохи грошей, а потім уже думатимемо про дитину. Але минуло вже чотири роки, а ми так і не змогли купити квартиру і чим далі, тим більш примарною здається ця мрія.
За цей час ми жили і в моїх батьків, і з мамою Геннадія, зараз винаймаємо квартиру, і ще, як на зло, у чоловіка неприємності на роботі і знизили зарплату. Але, незважаючи на все це, чоловік все частіше почав говорити, а останнім часом навіть наполягати, що ми маємо планувати дитину зараз, не чекаючи, коли покращиться наше фінансове становище.
Геннадій каже, що йому потрібен спадкоємець, і що без дітей життя порожнє. Але я вважаю, що дитина не іграшка і їй потрібні нормальні умови життя і ми ще маємо час почекати. «Якщо ти не можеш знайти іншу роботу, забезпечити фінансово нас двох, то про якого спадкоємця може йтися? І що успадкувати, якщо в тебе нічого немає? — сказано мною у ході суперечки.
Ця розмова закінчилася сваркою, після якої чоловік ще довго зі мною майже не розмовляв, дуже образився на мої слова. Я визнаю, що не зовсім мала рацію, що мимоволі образила його, але він теж чомусь не хоче мене зрозуміти.
Геннадій вперто не бажає мене слухати і каже, що якби всі чекали на власне житло або коли розбагатіють, то так і залишалися без дітей. Чоловік вважає, що якщо що, можна знову повернутися до батьків, але я хочу жити окремо, щоб ніхто не втручався в мої справи та мою родину.
Але що мене найбільше образило, то це те, що Геннадій сказав, що для дитини не обов’язково купувати нові та дорогі речі, можна попросити у знайомих та друзів, діти швидко виростають із одягу і він залишається майже новим. Не розумію, навіщо планувати дитину, якщо навіть на цьому доведеться заощаджувати?
