Ми з чоловіком працюємо у приватній компанії, обидва непогано заробляємо. Купили квартиру, машину, раз на рік відпочиваємо, діти взуті та нагодовані. Жодного разу не попросили грошей у батьків, навіть у борг, ще виходить трохи відкладати.
Чоловік має молодшого брата Костянтина, якому батьки постійно допомагали, бо старший уже давно заробляв сам. Університет Костя так і не зміг закінчити, відрахували за прогули та неуспішність.
Довго шукав роботу, йому здавалося, що його ніде не цінують і мало платять. Зате нещодавно він вдало одружився, як каже моя свекруха.
Батьки його дружини мають свій невеликий бізнес. Спочатку вони взяли Костю до себе на роботу, потім допомогли йому організувати меблевий бізнес, самі підібрали співробітників, бо, мабуть, розуміли можливості Костянтина, гроші теж дали для просування.
Костя купив будинок за містом, дорогу машину та згодом дуже змінився. До нас у нього ставлення поблажливе.
При зустрічі любить, так щоб чули й батьки, повторювати, що ось він навіть без вищої освіти досяг у житті всього, а ми, які так пишалися дипломами, і дорікали йому за небажання вчитися, працюємо на чужого дядька. Улюблена його приказка: де я, там і гроші.
Свекруха дуже ним пишається, завжди ставить його за приклад мого чоловіка. Дивуюся, як люди швидко все забувають і не розуміють, що він сам по собі нічого не означає і не досяг би цього всього без сторонньої допомоги і чужих грошей.
Те, що він має зараз, ніякої його заслуги в цьому немає, що це все зробили батьки його дружини, а не він сам, щоб їхня донька жила в достатку і нічого не потребувала. І якщо, не дай Боже, вони розлучаться, то Костя просто залишиться без нічого.
Але сказати таке ми, звичайно ж, не можемо. Тому що на все життя станемо для всіх ворогами, тож доводиться терпіти таке ставлення до себе.
