Заміж я вийшла рано, але моя численна рідня нічого не мала проти, тому що мій майбутній чоловік сподобався їм одразу і головне навіть бабусі, якій важко було догодити. Подруги мені теж усі заздрили, він гарний, товариський, впевнений у собі та старший за мене на п’ять років.
Але дуже скоро я зрозуміла, що Ігор любить подобатися всім і все вирішує сам, вважаючи, що його рішення єдине правильне. Наприклад, відпустку планує, не порадившись зі мною, замість поїздки на море їдемо на річку там, де він може ходити на рибалку.
Якщо я починаю нагадувати, що я хотіла поїхати на море, він дивується і каже, що купатися і засмагати можна і на річці й не обов’язково їхати так далеко, та й дешевше вийде подорож. Мої інтереси ніколи й ні в чому не враховуються, якось чоловік навіть хотів, щоб я одягалася тільки так, як подобається йому, але я відстояла своє право купувати собі одяг самостійно.
З часом я зрозуміла, що мені це вже набридло, і я більше не хочу бути з ним разом, але як розлучитись, родичі мене не зрозуміють. Може здатися дивним, але ми звикли всі так тісно спілкуватися, що доводилося зважати на їхню думку.
Але далі так жити я не хотіла і як я і припускала, рідня моє розлучення не схвалила. Особливо бабуся довго не могла зрозуміти, що мене не влаштовувало.
Через два роки я познайомилася з Дімою, він повна протилежність моєму колишньому чоловікові. Спокійний, уважний, і зовнішністю теж поступається Ігореві, але я відразу зрозуміла, що це та людина, з якою я хочу бути разом.
Коли почала ходити з ним у гості по черзі до родичів знайомитись, у нас так заведено, то вони навіть при ньому показували, що не схвалюють мій вибір. Діма намагається не помічати такого відношення, іноді навіть бабусині зауваження зводить до жарту, але я бачу, що йому все це неприємно.
Я поки що приховую, що в нас і дата весілля вже призначена, і нервую, як вони там поводитимуться і чи всі захочуть прийти. Але головне, що я з ним почуваюся щасливою.
