Наша із чоловіком ситуація дійшла до абсурду. На початку стосунків він був дуже ревнивий, забороняв фарбувати нігті, ходити без нього в короткій сукні, зустрічатися навіть раз на півроку з подругою, по дорозі з роботи додому я обов’язково мала розмовляти з ним по телефону і, головне, не запізнитися додому, інакше це розцінювалося як зрада.
Після довгих сварок і розлучень, я собі вирішила, що мені важливіше бути поруч із ним. Відмовилася від суконь, фарбованих нігтів тощо.
Тим більше, що я старша на 7 років і у мене не такий вже й великий вибір порівняно з ним. Минув час, ми одружилися.
З’явилася дочка, взяли квартиру в кредит. І все – чоловіка, як підмінили.
Працює він 4 дні через 3, вдома – комп’ютер, серіали, соцмережі, онлайн-ігри, телефон, книги. Зарплату не платять цілком, затримують, натомість проплачують виїзди їм на полігон постріляти.
Жили у боргах нескінченних. Дочка з діагнозом, з’явилася гіперактивність, вночі прокидалася кожні півгодини. Я взагалі не висипалася і була постійно зла і змучена.
Допомога по дому від чоловіка мінімальна. До моменту, як чоловік награється у стрілялки, я якраз уже зла і виснажена, покладу доньку спати, і він такий відпочилий, подружній обов’язок йому о 2-й годині ночі подавай. Ага, як же.
У результаті я не витримала і вийшла на роботу (у нічні зміни), працювала 5 ночей через 2, вдень на автопілоті сиділа з донькою та намагалася уривками відпочивати. Фінансове становище стало налагоджуватися, так у вихідний, на мої прохання вести себе тихіше і дати мені відіспатися він мені казав: «Я теж працюю, обійдешся». Дах у мене їхав конкретно.
Чоловік, зрозумівши, що тепер є гроші, став купувати собі іграшки все дорожче, що призводило до того, що свою зарплату він витратив на розваги та на погашення старих боргів, а я вся змучена денною роботою по дому та з однорічною дитиною, плюс нічною роботою не могла собі дозволити яблук кілограм купити.
Це називалося в нього панськими замашками. А якщо я купувала фрукти, то він примудрявся їх за вечір з’їсти і на мої заперечення говорив, мовляв, купи завтра ще, а якщо нема на що, то нема чого і сьогодні їх було купувати.
Закінчилося все тим, що я розділила бюджет, повністю утримую себе і доньку, купуємо собі вбрання, ласощі. Чоловік зрозумів, що із його зарплатою йому не прожити, знайшов через місяць іншу роботу.
Ось тільки не стає легше. Він абсолютно абстрагувався від побуту, тобі треба – ти й роби, грошей навіть на загальні потреби (порошок, паста, миючі засоби) не випросити, ти ж розділила бюджет, як він сказав, то мені нічого він тепер не винен, бо я «кинула» його», коли він був без грошей.
Він це так підносить. Зате подружній обов’язок вимагає і постійно мене цим пригнічує і дратує.
Я вважаю, що це мене кинув чоловік напризволяще з маленькою дитиною, залишивши без допомоги по дому та фінансовів, і з іншого виходу змусити його працювати по-людськи у мене не було. Він весь свій час витрачає на ігри, їсть з іграшками, уткнувшись у телефон, навіть у туалеті з іграшками, а про те, що у нього є дружина, про яку треба піклуватися, він згадує вночі, коли награється і захоче близькості.
Як вийти з цього глухого кута? Підкажіть?
Він весь скривджений за мій розділ полиць у холодильнику, а я втомилася і скривджена за його бездіяльність по дому, з дитиною, у ліжку (все там маю зробити я). Не хочу так, не хочу все сама робити, сама дитину виховую та ще її обслуговувати на шкоду своєму відпочинку та здоровому сну.
Допоможіть, як до нього достукатися? Розлучатися, звичайно, не буду.
