На щастя, мама завітала всього на кілька годин, проїздом була, з поминання родички їхала додому. Більше мама мене не відвідувала. А я продовжую їй брехати, що справи у мене йдуть геть погано, з роботою складнощі, а знімаю я тепер кімнату в комуналці

Мама була у мене в гостях два роки тому. Оглянула обшарпану двокімнатну квартиру зі скрипучою підлогою, шпалерами, що відійшли від стін, похмурого вигляду сантехнікою та іржавими батареями і проговорила:

— Ой, ну невже не можна було зняти щось більш цивільне? Ну зняла б однокімнатну і подалі, ніж це убозтво! Навіть сумку ставити на підлогу боязно: ще тарганів додому притягну. Ну жах, Зоє. Подивися собі інше житло, тут жити не можна. Як би погано не йшли в тебе справи, але це просто якесь дно.

Я тоді руками розвела і сумне обличчя скорчила. На щастя, мама завітала всього на кілька годин, проїздом була, з поминання родички їхала додому. Більше мама мене не відвідувала. А я продовжую їй брехати, що справи у мене йдуть геть погано, з роботою складнощі, а знімаю я тепер кімнату в комуналці.

Я не переживаю, що мама приїде знову: по-перше, вона втратила до мене будь-який інтерес – що з мене взяти, якщо я в таких умовах жити погодилася? А по-друге, мама зайнята по вуха з дітьми моєї сестри. А я цікавила матір лише тоді, коли в неї була надія щось із мене взяти. Нічого? Ну й добре, борсайся, як хочеш.

А той “бомжатник” за два роки перетворився на затишну квартиру з чудовим ремонтом, новою сантехнікою, на лоджії у мене підлога з підігрівом, є меблі та техніка. І так, цю квартиру я не знімала ніколи, я її купила трохи більше 2-х років тому в кредит.

Мені 35 років, давним-давно я поїхала на заробітки в столицю, точніше, спочатку я вчилася, потім не стала повертатися додому. Я в мами не єдина. Є ще сестра, якій 41 рік. Ну, це я так думаю, що десь сестра є, бо від неї давно жодних звісток не було.

У моєї мами було два чоловіки: першого вона любила, зʼявилася Світлана, коли сестрі було 3 роки чоловік матері загинув. Від другого чоловіка матері була вже я. І мама не приховувала, що за мого батька вона вийшла заміж заради того, щоб підняти на ноги доньку. Старшу доньку. А я – так, побічний продукт, батько ж поставив умову: одружиться, якщо у них буде спільна дитина. От і зʼявилась я.

Батька мого мама урочисто вигнала з дому в день, коли 18-ти річна Світлана оголосила, що вона виходить заміж. Мені було 12. Але на мене мати розраховувала отримувати аліменти, а Светка йшла заміж за юнака із забезпеченої родини. Батько пішов, аліменти я отримувала, потім він якось ще допомагав у той час, поки я здобувала освіту, а потім його не стало.

Я завжди дивувалася, чому моя сестра могла творити таку дичину, і мама однаково з придихом звала її донечкою, а мені не пробачалися навіть найменші проступки? Тільки тому, що вона дочка коханого чоловіка, а я – умова, поставлена чоловіком?

Через рік після весілля у сестри зʼявився старший син, через три розлучилася. Син залишився із забезпеченими сватами, вони переїхали, знати бабусю по матері й саму матір молодий чоловік не хоче. І я його розумію: моя сестра почала пиячити. Не працювала ніде, пила, сиділа в матері на шиї, але все одно залишалася коханою.

Я залишилася в столиці, працювала. Поки працювала мати, на мене навіть не насідали особливо. Я про гроші. Але 10 років тому сестра вирішила відновити місію з популяції нашої країни. За 6 років на світ з’явилося ще троє дітей. Від різних чоловіків. І жодного батька на горизонті. Ось тут мама “замаячіла” на моєму гори зонті.

— Світло не працює, а мені ніколи вже працювати, мені за дітьми треба дивитися. Грошей не вистачає, дай!

Мама пішла на пенсію, щоб дивитися за онуками. Світлана працювала часто, але по парі тижнів. Потім зривалася в запій, зникала з дому. Я надсилала матері гроші майже рік. А потім запропонувала їй позбавити сестру батьківських прав, оформити онуків під опіку і жити, отримуючи на них допомогу.

— Ти мені з рідною донькою так пропонуєш вчинити? З глузду з’їхала? Світлану ж тоді почнуть пресувати за аліменти, а з чого вона їх платитиме? До речі, вийшли грошей, у нас борг за газ.

Мене такий розклад не влаштовував. Подумки порахувавши, скільки діточок сестра ще встигне завести у фертильному періоді, я розіграла перед мамою виставу: втратила роботу, потрапила на гроші, живу на хлібі й воді, знімаю кімнату в комуналці. Знаєте, що я почула?

— Ну ти якось вирішуй свої проблеми там. Повернутися тобі нікуди, у квартирі діти й так на моїй голові ходять, а грошей, щоб ще й тобі допомагати, у мене немає.

Я і до цього всього збирала, а тут під час своїх “негараздів”, взялася працювати ще й додатково. Загалом, квартиру купила, в кредит, але свою. Так, вона була в поганому стані, тому й продавалася дешевше. Мама досі думає, що я живу в цьому бомжатнику на винайманні, та ще й знімаю тепер двокімнатну квартиру з дівчиною-сусідкою. Того, що мама до мене приїде, не боюся: їй ніколи, вона приїжджала, коли у старшої доньки був останній “світлий” проміжок.

— Ой, ну ніяк ти не виправишся, – прикро повторює мати телефоном час від часу, – думала, що хоч ти на старості років опорою станеш. Жити ж неможливо, я вже замислююся про те, щоб реально позбавити Світлану батьківських прав. Ось до чого ти (!) мене довела. Ну що ти мені скаржишся? Чим я тобі допоможу? На мені три голодних роти.

Де останні півтора року пропадає Світлана не знаємо ні я, ні мама. І мама не в курсі, що в неї тепер є зять, а через 5 місяців буде ще онук. Хоча… який це онук? Так, побічний продукт її другого заміжжя.