Наважилася Марія на дитину для себе від донора, штучним методом. Синочок вийшов — на диво. Ні на мить не пошкодувала, що зважилася. Вдома із задоволенням відсиділа півтора року, ні в чому не мала потреби, бо й заощадження були, і квартири здавала. А потім найняла двох нянь і вийшла на роботу

— Я думала, що таке буває лише в молодості, коли одружуються зовсім юні, а матері хлопців не можуть змиритися, що в «синочка» хтось з’явився. Хоча в мене в першому шлюбі такого не було, — зізнається Марія подрузі.

– Нормальна була свекруха, хоч би що там казали. На відміну від чоловіка. Мені найбільше було шкода, що я втрачаю свекруху. Ми з нею потім спілкувалися, хоча спільних дітей у нас із колишнім не було. Шкода, що її вже немає з нами…

— А я не вірю своїм вухам, — дивується подруга. — Скільки тій бабусі? 78? І чого їй треба? Матеріально ні в чому не має потреби, живе на всьому готовому, ти ж казала, що й помічниця по господарству в неї є, приходить щодня?

— От так, — розводить Марія руками. — Тепер вона рахує, скільки грошей її син витратить на виховання чужої дитини. Просто жах!

Пів року тому Марія вдруге вийшла заміж. Вперше вона пішла під вінець у 23 роки, по великій любові. Вчорашні студенти, жили зі свекрухою, бо свого житла не мали. І так і не нажили.

Чотири роки Марія мучилася, бо чоловік гуляв, проводив час із друзями, а потім почав грубо поводитися з нею. Довелося розлучатися: любов довго не живе там, де образи, штурхани й лиха лайка.

Свекруха тоді намагалася вплинути на сина, та нічого не вийшло. Тепер уже немає на світі ні колишнього чоловіка, ні його матері. Він спився, а вона, як вважає Марія, пішла з життя від горя. Ховала її колишня невістка, бо більше не було кому.

Спадщину отримала далека родичка, яка не знайшла грошей навіть на скромний вінок. Ну та й Бог із ними, давно це було.

Після розлучення Марія почала думати про себе.

Треба було робити кар’єру, наживати майно, вирішувати питання з житлом. Все вдалося. Тепер у жінки три помешкання: дві квартири купила, одну отримала в спадок від батьків. Їй нещодавно виповнилося 50 років.

Тож вдруге під вінець йшла вже у свідомому віці.

Звісно, після першого заміжжя стосунки були. Але все якось не те. Спочатку й сама Марія не була готова до серйозного, чоловіки траплялися «не такі».

Один, як вважала Марія, тягнув її назад, умовляючи подарувати дитину, осісти вдома і тішитися тим, що заробляє він.

Інший, коли вона вже твердо стояла на ногах, намагався поживитися, жити коштом ділової та небідної жінки.

Дітей просив і третій, але Марія бачила, що в родичів чоловіка численні проблеми зі здоров’ям: навіть випадки шизофренії були в роду.

— Це в юності на це не зважають, — усміхається вона. — Там світ крізь рожеві окуляри. А коли тобі вже майже 40, то думаєш про все й наперед. І так вважається, що пізнє батьківство — це ризик, а якщо ризик видно неозброєним оком, то мізки працюють за принципом: «Ні, це нам не треба».

Наважилася Марія на дитину для себе від донора, штучним методом. Синочок вийшов — на диво. Ні на мить не пошкодувала, що зважилася. Вдома із задоволенням відсиділа півтора року, ні в чому не мала потреби, бо й заощадження були, і квартири здавала.

А потім найняла двох нянь і вийшла на роботу.

Двох — щоб у них були вихідні, ну і тому, що робочий день у неї не нормований. Хоча, звичайно, тепер їй є заради кого поспішати додому.

У неї зараз не тільки дитина, що вже відвідує приватний дитячий садочок, а й чоловік є.

— Ось так, коли вже ситуацію з особистим життям взагалі відпустила й перестала навіть думати в цей бік, воно, особисте життя це, взяло і налагодилося, — усміхається жінка.

Чоловіка Марія зустріла на відпочинку. Літала із синочком і нянею. Малюку було 2 роки. Спочатку з майбутнім вітчимом познайомився саме він, підійшов до незнайомого чоловіка — мушлю показав.

Ну і закрутилося потім. Зараз чоловік кепкує, що не Марія його вибрала, а вони з малюком один одного. Чоловік хоче усиновити хлопчика, Марія не проти: допомоги їй не потрібні, а син і так кличе Вадима татом, тож це формальність — просто піти й вписати його в свідоцтво.

Вадиму 53 роки, вдівець, кілька років тому дружина пішла з життя через тяжку хворобу. Є дорослий син, йому під тридцять, одружений, має доньку, якій зараз рік.

Якийсь час майбутнє подружжя зустрічалося, придивлялося одне до одного, проводило час разом, потім Марія прийняла пропозицію жити разом і зареєструвати шлюб.

Звісно, сумнівалася. Але живуть дуже добре. Обидва відбулися як особистості, чоловік займається бізнесом, зараз дедалі більше навантажує ним сина. Забезпечений, ні в чому не має потреби.

Теж має нерухомість, живуть із Марією у своєму будинку, в престижному передмісті.

Син теж не бідує, з мачухою в нього здорові стосунки, ніяких ревнощів і злості. Маленького зведеного брата не ображає, та й як ображати, він йому в батьки годиться. І з дружиною сина Маріїного чоловіка все добре. Тільки зі свекрухою негаразди.

Як у поганому кіно, бабуся зойкнула, коли почула, що син вирішив ще раз одружитися, і заголосила: «Береш дружину з причепом!» Марії й смішно, і сумно.

Цікаво, а з ким мав одружитися чоловік? Із молодицею без дітей? Тоді б свекруха кричала, що вертихвістка спокусилася на гроші старого?

— Вона мене завзято називає «старою з причепом», хоча коли вперше побачила, запитала, скільки мені, 40 є чи ні? І взагалі прихильно прийняла мене, коли не знала, що в мене дитина, — згадує Марія.

Звісно, чоловік матір не слухає і Марії радить не слухати. Але свекруха, користуючись віком, ріже правду в очі, навіть якщо її ніхто не питає. Нещодавно голосила по телефону, що син пограбує онука на користь чужого хлопця, якщо його всиновить.

— І взагалі, скільки йому? Четвертий рік? Уявляєш, скільки років тобі ще годувати й напувати чужу кров? Навіщо тобі це треба взагалі? — бідкається мати чоловіка.

— І сміх, і гріх, — каже Марія. — Годувати я себе і сина, слава Богу, сама можу, але в уявленні свекрухи — так.

Вона і першу його дружину недолюблювала, все казала, що та живе коштом сина. Цікаво, а сама вона чиїм коштом зараз живе?

Загалом, це вона ще про ЕКЗ не знає, вважає, що стара, я тобто, окрутила когось молоденького, щоб пузом у РАЦС затягти, а не вийшло. Тому перекинулася на нинішнього чоловіка і його обдурила.

— Маразм? — запитує подруга.

— Свекризм, — відповідає Марія. — Виявляється, він не залежить ані від віку мами, ані від віку синочка. Або є, або немає. Якось так.

***

Інколи буває, що життя дарує нам щастя тоді, коли ми вже перестаємо його шукати. На життєвому шляху трапляються різні люди, і не завжди їхні наміри чи вчинки можна зрозуміти.

Головне — знайти свій спокій і берегти те, що робить тебе щасливим. А чи знайомі вам подібні історії, де любов і щастя приходять несподівано, всупереч усім обставинам?