— Не можу я так більше, – пояснювала Юля своїй мамі, – ну добре він щось не прибирає, але він патологічний нечепура. І, якщо раніше, це якось можна було терпіти та нівелювати, то згодом усе набуло велетенських масштабів.
Юля пояснює мамі своє рішення попрощатися з Дімою, з яким вони прожили у шлюбі 5 років. Вже зʼявився син, вже відбута декретна відпустка і Юля, як усі молоді мами, буквально розривалася між будинком, роботою та дитячим садком. Жили Юля із Дмитром у матеріальному плані середньо. Не було можливості шикувати, але й на найнеобхідніше грошей вистачало, тим більше, що у Юлі була своя квартира – дідова спадщина.
Про її чоловіка теж не можна було сказати, що немає нічого за душею: машина, однокімнатна квартира, записана на нього батьком і яка здавалася, щоб у декреті їм було жити хоч трохи легше. Діма не має шкідливих звичок, не скандальний, любить сина, але своєю неохайністю він просто зробив спільне проживання нестерпним.
— Коли тільки-но одружилися, – згадує молода жінка, – ну зроблю зауваження, щоб відніс свої речі в прання – віднесе. Запитаю, чому ванну за собою не вимив – піде вимиє. Посуд за собою прибере, але також після численних нагадувань. А потім пішло по наростаючій.
Особливо ситуація загострилася саме після появи дитини. Діма не те щоб робив усе спеціально чи демонстративно, але його “свинських” звичок ставало дедалі більше. А за наявності маленької дитини відсутності часу, разом із загальною втомою Юлі, будинок активно перетворювався чоловіком на кшталт хліва.
— Неохайний, – скаржиться Юля, – ніколи за собою не прибере, не вимиє раковину. Їсть біля компʼютера або телевізора, то потім крихти і посуд там і залишаються. Взуття ніколи не вимиє. Увечері в коридорі підлогу протру, так він вранці взуваєтся і так натопчє, що просто страшно дивитися. Адже синочок повзає, ходить, все це в кімнати тягнеться.
На оббивку дивана, на якому чоловік міг лягти у вуличному одязі, Юля вже не може дивитися без сліз. І прибирати, і говорити стало марно. Скрізь брудні речі чоловіка, сліди його прийомів їжі. А коли приходила в гості мама Діми, вона критично оглядала житло і дозволяла собі висловлювати свої міркування щодо здібностей молодої господині.
— А ти що думала, – говорила вона, – від чоловіка в хаті бруд. І це нормально. Я так жила все життя. Ні обидва чоловіки, ні син за собою не прибирали. На те ти і жінка: встигай, ворушись, наводь затишок.
Розмов із Дімою було не порахувати. Він кивав, але продовжував робити по-своєму. А він повертався з роботи раніше, ніж Юля, іноді забирав сина з дитячого садка і приходячи з роботи, Юля просто не знала, за що хапатися: готувати вечерю чи ліквідувати наслідки катастрофи, влаштованої чоловіком у квартирі вранці та посиленою надвечір.
— А в останній рік помітила, – продовжує Юля, – що Діма практично перестав чистити зуби і в душ його можна загнати, хіба силоміць. Дезодоранти не рятують. Спати поряд неприємно, а його наволочку доводиться замочувати у відбілювач.
Терпіння жінки зникло і в одну з субот, вона просто вийшла з себе на те, що чоловік повернувся за водійським посвідченням в кімнату в брудному взутті, хоча прибирання вона тільки-но закінчила. Юля запропонувала чоловікові зібрати речі та пожити окремо: у мами.
— Не на вулицю я його не виставляла, – каже нещасна дружина, – квартира в нього є, орендарів попередити і все.
Діма порадився з мамою і вирішив, що гроші потрібніші, квартирантів не стали просити з’їхати і син влаштувався у батьківській квартирі. А Юля залишилася вдвох із дитиною.
— Місяць одна живу, – каже вона, – яка краса. Маленький син і то за собою іграшки та речі прибирає. У мене стільки вільного часу з’явилося. Все відмила, відшкрябала, почистила все. І повертати його не хочу.
А ось Діма та його мама не розуміють, з чого Юля так розлютилася.
— Ну треба ж, – дивується свекруха, – набридло їй чи бачиш за чоловіком прибирати! А мені яке? Я старша, ніж вона, а тепер вона на мене повісила цей обов’язок.
Мама Діми в таємниці від сина все ж таки попередила квартирантів, щоб вони з’їхали, бо Юля має намір подати на розлучення: не посміхається мамі бути прислугою сина-нечепури. А мама Юлі, яка бачила, що являють собою побутові звички зятя, навіть не знає, що й сказати.
З одного боку шкода дочки, зять справді перетворював квартиру на хлів, а з іншого, якось безглуздо звучить: розлучитися через те, що чоловік – нечепура? Що думаєте?
