Невістка завжди була рада, коли я приходжу в гості з їжею, але коли залишилися наодинці то попросила, щоб я так часто не приходила

Раніше я часто була в гостях у сина з невісткою. Намагалася приготувати щось смачненьке. Їх все влаштовувало, невістка була рада, що не доведеться самій готувати. А мені було приємно, що мої старання цінують. Я була дуже рада, що маю теплі та щирі стосунки зі своїми дітьми.

Але одного разу, коли я до них прийшла, вдома була лише невістка. Ми почали пити чай. Все було як завжди, але я бачила, що невістка все ніяк не наважувалась мені щось сказати. Після довгих роздумів вона попросила мене так часто не приходити до них у гості. Мовляв, краще нехай мій син приїжджає до мене у гості. Почувши ці слова, я помітила в її очах якийсь вогник злості.

Після цієї розмови я, звичайно, взагалі перестала приходити до свого сина. Він регулярно був у нас у гостях, але завжди сам. Дружина з ним не приходила жодного разу. Мене це й тішило, і засмучувало одночасно. Я завжди намагалася, щоб у нашій родині був мир та порозуміння. А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до нас. Наскільки бачу ситуацію, то від мене тут нічого не залежить.

Нещодавно у нас народився онук. Радість цієї події просто безмежна. Ми з чоловіком намагалися сильно не набридати невістці, тому ходили до них у гості вкрай рідко і лише на запрошення. Ми весь час намагалися вивозити онука на прогулянку, щоб не бути на очах у невістки надто довго. В принципі, нам із чоловіком цього було достатньо.

Але якось вона мені сама зателефонувала і запропонувала посидіти з онуком у них удома, доки вона піде у своїх справах. Найприкріше те, що вона не попросила про допомогу, а запропонувала. Наче нам це потрібно більше, ніж їй. Тобто вона не може переступити через свою гордість, вибачитись за ті слова та просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися! Адже ми батьки її чоловіка, добре виховали його для неї. Невже ми своїм ставленням не заслужили елементарної поваги та розуміння з її боку?

Я все зважила і сказала, щоб вона привезла до нас онука, оскільки до неї додому сама заборонила приходити зайвий раз. Я пояснила, що не хочу довго перебувати в їхньому домі і набридати комусь. Після цих слів вона трохи притихла, але потім все ж таки погодилася привезти онука. Ми мали чудовий день, ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком. Яке ж це щастя мати маленьку рідну дитину!

Щоправда, тепер мене хвилює питання — як поводитися з невісткою? Продовжувати платити їй тією ж монетою чи бути розумнішим і припинити ображатись? Заради онука я готова зробити перший крок. Але тут незрозуміло, чи це оцінить невістка.