Ніколи раніше мені не доводилося так багато брехати, прикриваючи себе, а також підставляючи інших. Рік почався не найкращим чином. Гірше почуття огиди щодо ставлення до себе не пригадаю.
Працювали на одному проєкті, пов’язаному з дитячими шоу. У нас акторів були видані костюми та реквізит, за які треба відповідати упродовж усіх концертів, а наприкінці здавати під розписку.
За весь час у мене жодного штрафу. Чудово! Тобто, мені належить премія. І тут, в останній день, я вирішую заощадити час і віднести костюм, у якому ми завжди перевдягалися, за ширму, близьку до виходу. Рішення було найтутупшим.
Незручно тримаю гору, середня частина костюма волочиться по підлозі, голову, найважливішу частину, начебто взяла добре. Падають рукавички. Нахиляюся за ними з думкою: Як добре, що я помітила! Інакше штрафували б».
І в цей момент з рук, як у повільній дії, голова від костюма, з кулястим елементом обклеєним склом, падає на кахельну підлогу. Основа кулі розбивається, скло розлітається по всьому коридору.
Розумію, що влипла по повній. Приховувала це протягом 3 шоу. У нас була компанія з 7 осіб, і ми вирішили кинути всі наші костюми по «наших» коробках. Зібрали й ті злощасні голови.
Мій одвірок протягом усього дня ніхто не помітив. Наші кудись пішли, а мені хотілося додому. Підганяю коробку до головної. Кажуть, діставай по одному або здай лише за себе.
Вибрала другий варіант, і зовсім без задньої думки, здавши той костюм, який лежав найпершим, пішла чекати на інших. І тут вони дістають цю розколоту голову. Причому, якби її давала я, дала б акуратним способом прямо до рук, ніхто б і не помітив.
А вони схопили прямо за цю кулю. Все. Це кінець. Усередині мене моментально щось згнило, бо всі тепер знають, що я пошкодила костюм, та ще вбігла, тобто було зрозуміло, що я таким чином хотіла все приховати. Я ганебно втекла з місця злочину, навіть не попрощавшись ні з ким із людей, з якими ми провели місяць.
Думаю, цей непомітний і дуже швидкий відхід мене в майбутньому спалив. Скоріш за все, штраф випишуть. Але тільки як пояснювати свою поведінку – розуму не докладу.
— Та не треба мене нікуди перевозити! Чуєш, Світлано? Навіть не проси, — я стояла…
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…