Одружені ми вже 20 років. Виховуємо трьох синів, старшому вже 18 років, середньому 11, а молодшому 4 роки. Познайомились ще, будучи студентами медінституту.
Разом пройшли всі труднощі студентського життя, навчання, робота. Близько 9 років блукали по орендованих квартирах. І ось нарешті придбали свій великий будинок, кар’єрне зростання і поява дітей.
Щаслива родина, взірець для наслідування. Але пів року тому випадково у телефоні чоловіка побачила фотографії двох хлопчиків та жінки з милими коментарями та привітами. Виявляється, вже 10 років чоловік живе на дві родини та має ще двох синів, молодшому лише один рік.
Але найстрашніше, що він вважає, що це в наш час це нормально, бо так живуть тисячі сімей, і в цьому немає нічого страшного. Просити пробачення і виправдовуватися він не збирається.
Навпаки чоловік звинувачує мене, що я це все розкрила, навіщо мені це було потрібно, адже жили добре. Я завжди вважала себе розумною та сильною жінкою, але для мене ця новина виявилася найсильнішим ударом, з яким упоратися не виходить.
Перед очима все наше життя, адже скрізь і всі разом. Чому, за що? Чоловік категорично проти розриву стосунків.
На мою пропозицію піти в ту сім’ю заявив, що вони йому не потрібні, і хоче бути тільки з нами. Але спілкування з тими дітьми не буде припиняти.
Заради дітей продовжуємо жити разом, як сусіди. Я втомилася від цих безсонних ночей та сліз.
Жити не хочеться, лише діти мене тримають. Місця собі взагалі не знаходжу.
Вибачити його не можу. У моїх очах він нікчема!
Потім дізналася, що та жінка знає, що в мого чоловіка є ми. То вона теж не проти всього цього.
Дійсно, з моїм чоловіком вони просто проводять час, і не багато часу, бо до цього я навіть нічого не помічала. Виходить так, що всі побутові питання чоловіка на мені, а вона просто робить йому каву.
А що буде з дітьми, коли вони все зрозуміють. Руйнується психіка моїх дітей, та дітей тієї жінки.
— Та не треба мене нікуди перевозити! Чуєш, Світлано? Навіть не проси, — я стояла…
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…