Катерина сиділа на кухні, вкотре зводячи дебет із кредитом. Цифри вперто не хотіли сходитися.
Останнім часом їхні доходи відчутно просіли, і спільна сімейна скарбничка танула з лякаючою швидкістю.
Аж тут у коридорі радісно грюкнули двері — повернувся чоловік.
У руках Павло тримав чергові фірмові пакети з якимось дорогим спортивним спорядженням.
— Пашо, а тобі не здається, що ти забагато грошей спускаєш на свої розваги? — не витримала Катя. Злість і втома нарешті прорвали греблю.
— А що таке? У нас із ними якісь проблеми? — він щиро здивувався, ставлячи покупки на пуфик.
— Та ніби й ні, але ж…
— Ми працюємо, Катю. Ми заробляємо гроші, щоб витрачати їх на себе. Що тут поганого? Треба жити й насолоджуватися, поки молоді.
Павло дійсно ніколи на собі не економив. У нього був розкішний абонемент у VIP-залі найдорожчого фітнес-клубу міста, та ще й з індивідуальним тренером.
Зимою — новенький сноуборд, екіпірування й регулярні поїздки в Буковель.
Бюджет у них із Катею був спільний: її непогана зарплата в маркетинговій агенції та його доходи зливалися в один котел. І цей котел раптом почав стрімко порожніти.
Кілька днів тому під час чергового підрахунку фінансів Катя несміливо почала:
— Пашо, може, ми якось… ну, трохи уріжемо наші витрати? Хоча б на трішки?
Павло, який саме замовляв в інтернеті нові кріплення для борда, здивовано підвів очі.
— Уріжемо? Які саме? Я ж ніби й не тринькаю на дурниці.
— Ну як тобі сказати, — зам’ялася дружина. — Оці твої… платні тренування, наприклад. Це ж не копійки. І цей твій сноуборд… ти знаєш, скільки він коштував. А скільки тягнуть самі поїздки в гори…
Чоловік відклав телефон. Було видно, що розмова йому геть не подобається.
— Катю, я що, права на відпочинок не маю? Я не п’ю, гроші на вітер не пускаю. Це мої захоплення, на які я сам, між іншим, заробляю. У дитинстві вічно на всьому економили, то що — і зараз рахувати кожну гривню?
— Та воно то так, я ж тобі не забороняю, — отямилася Катя, зрозумівши, що ступає на тонку кригу.
— Але, якщо ти ще не помітив, наші зарплати зменшилися. Тому й витрати треба трохи збавити. Розумієш?
Павло зітхнув і, здавалося, визнав свою неправоту.
— Окей. Я про це якось не думав. Постараюся менше витрачати. Від тренера відмовлюся. На лижі цього місяця не поїду. Але… тоді в мене до тебе зустрічна пропозиція.
— Яка? — розгублено закліпала очима Катя.
— Ніяких переказів твоїй родині, — як відрізав Павло. — Я урізаю свої витрати, а ти — свої. Це справедливо. Та й взагалі, годі вже їх утримувати…
— Я не утримую, я допомагаю! — спалахнула вона. Такий поворот геть не входив у її плани. — Вони ж не останнє забирають. Я даю, скільки можу. Потроху.
— Потроху — це скільки? — гірко посміхнувся чоловік. — У твого брата вже повна хата дітвори, а він усе ще «потроху» просить. Може, йому час навчитися самому свої забаганки оплачувати?
Катя занервувала. Розмова пішла кудись не туди.
— Тисяч п’ятнадцять на місяць… Не більше. Але ж ми добре заробляємо!
Це була їхня перша відкрита сварка. Павло, звісно, задумався.
Або йому просто набридло слухати дружинині дорікання. Він погодився, що треба затягнути паски, але від своїх умов не відступив.
— Так діла не буде, Катю. Раз я відмовляюся від своїх бажань, то й ти давай відмовляйся від своїх.
— Та які ж це бажання, Пашо! — обурювалася вона. — Твій сноуборд і зимове взуття для моїх племінників — це кардинально різні речі! Я не можу їм відмовити.
— А я, виходить, можу? — він насмішкувато глянув на неї. — Я ж готовий пожертвувати своїми захопленями. Тим, заради чого я, власне, й ходжу на роботу. І що, ти хочеш, щоб я при цьому ще й твою рідню тягнув?
— Я не прошу тебе їм допомагати! — Катя вже майже кричала. — Я просто…
Вона осіклася. Бюджет же спільний. А значить, і його гроші йдуть на цю родинну благодійність.
— Отже так, — перебив її чоловік. — Тепер і твої витрати на сім’ю треба скоротити. Або взагалі припинити.
— Це зовсім інше! — Катя ладна була відмотати час назад, аби тільки не починати цю розмову. — Ти спускаєш гроші на дорогі шмотки для катання! А я помагаю мамі, яка сидить на мізерній пенсії, і братові, в якого маленькі діти!
— А я не бачу принципової різниці, — вперся Павло. — Скорочуємо витрати — то скорочуємо обоє.
— А я не бачу сенсу з тобою говорити, раз ти такий сліпий! — образилася дружина.
***
Катерина сиділа на маминій кухні, гріла руки об чашку з чаєм і дивилася на сірість за вікном.
На душі було так само мляво. Осінь і так не додає радості — холод, мряка, дощі періщать.
А тут ще й сварка з чоловіком, після якої хоч іди й заяву на розлучення пиши. Добре, що хоч здогадалася поїхати з дому. Хай обоє охолонуть.
— Катюню, ну чого ти як чужа? — бідкалася мама, підсовуючи їй тарілки з їжею, яка геть не лізла в горло.
— Їж давай. Для кого я це все наготовлювала? Все владнається. Пробачиш Павла, розберетеся.
— Мам, — Катя взяла пиріжок, але так і не відкусила. — Справа не в тому, щоб пробачити. Справа в тому, що ми, здається, взагалі одне одного не чуємо. А яка тоді це сім’я?
— Та зрозуміє він тебе, куди дінеться. Чоловіки — вони ж такі. Їм аби своє гнути. І зляться страшенно, якщо їм перечать. А потім перебіситься і сам миритися прибіжить, от побачиш. Через що зчепилися хоч?
— Через гроші. Банально, але факт, — важко зітхнула Катя.
— Я попросила, щоб він менше витрачав на свої зали й розваги, а він у відповідь поставив умову — тоді й вам не допомагати. Мовляв, тепер ми квити. Але ж це нерівнозначно!
Маму така причина конфлікту аж підкинула.
— Сто відсотків, це нечесно! — спалахнула вона.
— Ти ж своїм батькам допомагаєш, це святе! А ті його іграшки… Цяцьки для дорослих, та й годі. От якби він своїм батькам гроші слав — тоді була б інша розмова. А так…
— І я ж про це! — зраділа Катя підтримці, хоч вона й була цілком передбачуваною. — Я ж йому казала: це дорогі забавки, ми зараз не тягнемо. А він образився. Вимагає, щоб я теж ні копійки не витрачала. Тобто — на вас.
— А сам то він від чого відмовився?
— Від індивідуальних тренувань. На лижі сказав не поїде.
— Ой, гарно викрутився! — пирхнула мама. — Відмовився від якоїсь дурниці, а від тебе вимагає, щоб ти від родини відхрестилася.
Мама ще трохи побідкалася на зятєву жадібність і пішла поратися до плити.
Згодом зателефонував брат, теж поохав на скупість Павла, а тоді радісно повідомив, що вони з жінкою і малечею біжать у кіно.
І так Каті раптом тоскно стало. У мами своє життя, якийсь залицяльник он на горизонті маячить.
У брата теж усе добре, з дружиною повна ідилія. А Катя що — має розлучитися і лишитися біля розбитого корита?
Зранку вона зібралася з духом і поїхала додому — миритися.
— Пашо, ти, напевно, не такий уже й неправий був… Я тут багато передумала.
— І що ти вирішила?
— Якщо вже економимо, то всі. Я своїм сказала, що допомогу доведеться суттєво урізати. Нічого. Всі дорослі люди, переживуть.
Павло здивовано звів на неї очі.
— Ти впевнена?
— Так, — твердо кивнула Катя. — Я не хочу, щоб через це ми постійно сварилися.
Кажучи це, вона машинально сперлася рукою на комод, і під пальцями шаруднули якісь роздруківки.
Катя взяла їх до рук і, не зважаючи на різкий вигук чоловіка, вчиталася в текст. Це була бронь дорогого готелю.
З п’ятого по десяте листопада.
— А це що таке? — тихо запитала вона.
— Ну… — Павло криво посміхнувся, ховаючи очі. — Ну… коли я готель бронював, ми ж ще не остаточно домовилися економити… Тож я подумав… Та зрештою, чому б і ні? Тепер же ми обоє вгамували апетити. Грошей цілком вистачить, нічого страшного, можу й поїхати провітритися.
Катю ніби окропом обдало. А вона ж ще себе гризла!
Мучилася совістю, що вимагає від нього забагато. А він навіть не збирався ні від чого відмовлятися. Він її просто не чув.
Це вона наступила собі на горло, пішла на поступки рідним, а він не обділив себе ні на грам. Тільки її.
— Я думаю, — голос її зрадливо затремтів, але вона швидко опанувала себе. — Нам більше немає про що говорити.
— Катю… Ну чого ти знов трагедію на рівному місці роздуваєш?
— Та якось скучно стало! — гірко вигукнула вона. — Я тут місця собі не знаходжу, ночами не сплю! Нервую, яка я погана, що змушую тебе економити, а сама гроші тринькаю! А ти, виявляється, собі ні в чому не відмовив. Тож їдь, відпочивай на здоров’я. А я вже якось тут сама розберуся зі своїм життям.
***
Від редакції
Ось така непроста життєва ситуація, де за сухими цифрами сімейного бюджету ховаються куди глибші речі — повага, вміння чути одне одного та готовність до справжніх компромісів.
Часто ми вимагаємо поступок від партнера, зовсім не плануючи чимось жертвувати натомість, і саме це стає найболючішим ударом для стосунків.
Адже міцна сім’я — це коли обоє дивляться в один бік, а не рахують, хто кому більше винен. А як би ви розцінили вчинок Павла: це звичайний чоловічий егоїзм, чи дружина дійсно занадто опікувалася своїми родичами на шкоду власному шлюбу?
