Рідне Слово – Сторінка 10

Життєві історії 0

— Лідо, я взагалі бридитимусь… до матері торкатися. Перевдягати її фізично не можу, ну немає наснаги у мене на це. Давайте якось самі, га? Ви жінки, вам така робота звичніша. Та й ніколи мені! Я тут нещодавно з дівчиною познайомився, у нас зараз якраз цукерково-букетний період. Немає часу до матері бігати

— Лідо, це ж не по-людськи, — кривилася старша сестра. — Хіба ти сама

Життєві історії 0

— Твій пес… Твій пес хотів його вкусити, з’їсти! — задихалася вона від злості. — Я сама бачила! На власні очі! — Цього не може бути, — розгублено відповів господар. — Може! Я бачила. Або ти що, не віриш мені? Твій собака просто зрозумів, що тепер ти любиш не тільки його, і вирішив позбутися його. Від твого сина, розумієш

— Ігорю, ти точно нічого від мене не приховуєш? — Оля пильно дивилася на

Життєві історії 0

У повітрі тхнуло хлоркою і чимось кислим — мабуть, вона вже встигла наварити свого фірмового капусняку, запах якого в’їдався у стіни намертво. За вікном шумів весняний вітер, розгойдуючи гілля старої яблуні. Мій дім, у який я вклала стільки сил і душі, тепер здавався чужим

— Катрусю, ну чого ти розкричалася просто з порога? Я ж тут лад навела,

Життєві історії 0

Ця робота для дівчат. Тобі вже сорок, у кондитерці молоді потрібні, щоб руки швидкі були. Та й узагалі, кондитер — це професія другого сорту. — Другого сорту? — тихо перепитала Катя. — Ну, не престижно це. Лікар — так. Адвокат — так. А тістечка ліпити — це будь-яка дурна зможе

Рік тому Роман закрив свій невеличкий бізнес — продавав сантехніку. Спершу казав, що місяць

Життєві історії 0

— Таню, послухай, ну скільки можна? Валька ж майже не встає, лікарі кажуть — питання часу. Потерпи ще трохи, і ми заживемо! Тетяна поправила волосся перед дзеркалом і скептично примружилася: — Сашо, милий, рік уже минув. Цілий рік! А твоя благовірна все ніяк не зволить звільнити місце. Може, вона взагалі не планує?

— Таню, послухай, ну скільки можна? Валька ж майже не встає, лікарі кажуть —

Життєві історії 0

— Сніданку не буде, — тихо сказала вона в порожнечу кухні. — І вечері теж. Взагалі. Зовсім. Ніколи. Вона дістала телефон і замовила сет ролів «для одного». З позначкою: «Багато імбиру і ніякого зайвого посуду». Потім зайшла у ванну, вимила руки й попрямувала до спальні. Двері зачинилися на замок. Уперше за дванадцять років Олена повернула ключ

Олена переступила через лівий кросівок Максима. Правий сиротливо притулився до плінтуса за кілька метрів

Життєві історії 0

— Я вісім років збирала на хату, — сказала я тихо. — Вісім років, Гено. — Куплю! — він пожвавішав. — Трохи згодом, як гроші з’являться. — Коли гроші з’являться, тобі буде вісімдесят? Він відкрив рота. Закрив. І нічого не відповів

— Галю, ти чого така бліда? Я промовчала. Просто простягнула телефон Гені через стіл.

Життєві історії 0

— Я приїду і сама щось для своїх зварю, або хоч ковбаси з хлібом наріжу. І тебе заразом нагодую. Харчі хоч якісь є? Чи треба в супермаркет заскочити? Добре, не буду даремно хвилини на рахунку палити. Адресу твою я знаю, як під’їжджатиму — наберу

Я відчинила двері й побачила кур’єра. Точніше, думала, що то він. — У мене

Життєві історії 0

Мені що, з голоду пухнути до вечора? — Матусенько, в холодильнику стоять три судочки з готовою їжею. Тобі треба просто натиснути кнопку на мікрохвильовці. — У мене нога болить! Як я, по-твоєму, дошкандибаю до тієї кухні?

— Іро, ти приїдеш сьогодні? — голос матері в слухавці лунав так, ніби вона

Життєві історії 0

Я взагалі нічого не зрозуміла зі сказаного, поки Льошка не підвів мене до столу і не показав усе, що наготував до нашої річниці. Ігорю, зізнаюся чесно, я в житті нічого смачнішого не їла! Було все: суп, салати, гаряче, закуски. Я їла, їла, їла

— Ігорю, от скажіть, зради у вашій родині — це норма, чи як? —