Твоя дитина — твоя відповідальність. — Оце так, — зло «огризнулася» донька. — Які розмови пішли? А хто це мене, пам’ятається, просив подарувати онуків? Боявся не дочекатися? Ну ось, будь ласка, хоча я і не надто до цього прагнула. Просила? Візьми
— Я й не сперечаюся. Розлучення — не привід ставити на собі хрест, але
— Я з роботи, я не обідав сьогодні, дай мені хоча б поїсти, — говорив Максим дружині. І чув уїдливе: — А я не втомилася? Моя робота 24/7, а мені теж відпочинок потрібен. А ти запитав би: а я їла? А я, між іншим, годуюча мати! Ти батько чи хто? Чому тебе взагалі не тягне до дитини? Або це ти про мене просто думати не хочеш? Вважаєш, що якщо я в декреті сиджу, то зобов’язана одна з малюком цілий день крутитися?
— Ви не лізьте, будь ласка, Алло Вікторівно, це наша справа, і ми самі
— Юлько… Дякую тобі, сестро… За все. — Та годі тобі. — Нііі, ти не розумієш, дякую, що не відвернулася від нас… А пам’ятаєш… батончики… — Пам’ятаю, Петю. — Ех, сістер, дай я тебе обійму, найкраща моя у світі Юлько. Дітлахи тебе, знаєш, як люблять, Маринка метушиться як навіжена, я її осаджую, а вона ні, каже, таку Сестру, як Юля, вдень із ліхтарем не знайдеш
Мати метушилася на кухні: вона смажила, парила, пекла і при цьому щось терла, витирала
Подумала про те, що купить риби й мандаринів. І про те, що тут ще на футболку залишиться. В очах знову запекло. Невже так буває? Вона тільки сьогодні думала, що треба якось викрутитися і купити рюкзак — ключі постійно рвуть кишені пуховика й узагалі так незручно ходити без сумочки
Вірочка зайшла в під’їзд, потупала ногами, струшуючи сніг із чобіт. Зняла рукавичку й витерла
— Тобі бутерброд зробити? — Ні, дякую! Апетиту зовсім немає! — Ну, хоч чаю попий. У мене печиво смачне є! Кіра зробила кілька ковтків, подивилася на Мар’яну, а потім сказала: — Льошка мій зовсім збожеволів! Я прийшла додому, а він розкричався, накинувся на мене з кулаками. Я ледве ноги забрала! Навіть речі не змогла взяти
Мар’яна вже збиралася спати, аж раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили
— Не хочу ці оладки, — заскиглила Ліза, не відриваючи очей від екрана. — Мама завжди купує млинці в магазині, вони смачніші. — А я хочу пластівці, — підхопив Максим. — Удома мама завжди робить зранку пластівці з молоком. Галина зітхнула. Вона встала о шостій ранку, щоб замісити тісто, насмажити оладок, зварити узвар зі смородини. А вони хочуть якісь пластівці з коробки
Галина Петрівна накривала стіл до сніданку, коли почула знайомий звук — онуки вже прокинулися
— Аню, купи торт! Сьогодні в нас радість! — мама сяє, простягаючи гроші. Я завмираю з підручником у руках. Радість? У нашій двокімнатній старій квартирі на п’ятьох? Серце йокає — невже квартира? — Яка радість? — Увечері дізнаєшся! Купи «Пташине молоко», тато любить
— Аню, купи торт! Сьогодні в нас радість! — мама сяє, простягаючи гроші. Я
Шість яблунь та дві груші буквально ломилися від плодів. Багато гілок були підперті рогатинами й палями. На землі все було всипано яблуками та грушами. — Боже, які ж красиві, як із картинки! — дивувалася Світлана. — А які смачні! — відкушуючи яблуко, говорив Мишко. — Ось і допомагайте збирати, будь ласка
Подружжя Світлана та Іван жили на околиці невеличкого міста, саме в тому місці, де
А кіт Мишко вранці вмивається, та підтакує: — Пра-а-авильно все зробила, пра-а-авильно, і своїм допомогла, і мене знайшла
— Мамо, ми цими вихідними не зможемо приїхати! — голос сина звучав винувато, але
— Щось їсти хочеться… Може, нагодуєш? Чим так смачно пахне? — Голубцями. Єдине… їх мало. Скоро чоловік голодний з роботи прийде. Тут Олеся одразу ж засміялася і замахала руками. — Та ти не переймайся. Ми ж із Ксюшею багато не з’їмо. Дай хоча б по одному голубцю
Христина чекала з роботи чоловіка. На плиті його вже чекали запашні голубці, які він

You cannot copy content of this page