— Позбав її батьківських прав. У тебе для цього є всі шанси. Аліменти вона не платила, п’ять років не проявлялася… Ну ще з юристом якимось порадься, але я впевнена, що в тебе вийде. — А тобі це навіщо? — з підозрою запитав він. — Боїшся, що шкідливі поради даю? — хмикнула вона. — Не люблю зозуль
— Я повернулася, — мило посміхнулася колишня дружина. Вона майже не змінилася, і очима
— Надько, май совість, — поставила її на місце старенька. — Ти скільки всього накоїла: викинула Лариску з дитиною на вулицю, через власну дурість, влізла навіщось у секту, мало сама не пропала і квартиру їм не відписала. Дурна ти, бабо. Та ти їй руки повинна цілувати, за те, що Лариса тебе з того світу витягла, на ноги поставила, доглядала і все пробачила
— Пиши відмову від спадщини і забирайся звідси, ця квартира моя, — кричала свекруха
— Мамка зовсім знавісніла! — казав він їй, валяючись на ліжку після чергового разу, задоволений собою. — Баб до мене водити стала. Чую, одружити мене надумала. — А ти що? — з надією в голосі запитала Галина, намагаючись не видати свого хвилювання. — А я не хочу. Одружуються для чого? Щоб у ліжко стрибати регулярно. А в мене ти є для цього! Тож не переймайся, не покину я тебе
— Галю, скажи мені, це правда?! — репетував він на всю хату так, що,
На світлинах у соцмережах — суцільний мед: ми то на морі, то в ресторані з устрицями, то просто обіймаємося на тлі заходу сонця. Усі подруги писали мені: “Боже, як тобі пощастило з ним!” А я посміхалася, ставила лайки, писала “Дякую, ми стараємося”. Ага, стараємося
Наше життя з чоловіком було схоже на ілюстрацію з глянцевого журналу. Розкішний двоповерховий будинок
Я постійно порівнювала батьків. У тата грошей ніколи не було, а в мами – величезні. І мені це дуже подобалося, бо мама могла купити мені все, що я забажаю
Сьогодні хочеться поділитися однією життєвою історією, яка змушує задуматися. Пані Надія, а саме так
Ой, та я готова вам ці 200 тисяч навіть повернути хоч зараз. Щоправда… якщо брат поверне те, що ви в його квартиру вбухали. Загалом, мамо, трусіть улюбленого сина. Ви в нас — спільні, нехай йому завжди діставалося більше, допомогу ми з ним поділимо навпіл
— Не чекали такого, що й казати, — сумно зітхає Ірина Олегівна. — Я
— Ми — багатодітна сім’я, нам належить підтримка! — кричав Борис. — У мене семеро дітей, восьма дитина на підході! Виділіть гроші з міського бюджету на візочок для малюка. Автомобіль ще необхідний, щоб я міг возити дітей на гуртки й секції. І аби що я не візьму, майте на увазі! Авто дайте новеньке, без пробігу
— Ми що, дарма дітей скільки завели? — голосно обурювалася Ліда. — Світлано, я
Сестри рвали вишні, тепер сидять і перебирають їх, занадто стиглі відкладають в інший таз. Олеся їсть вишню і задумливо дивиться на сестру. — Ти знаєш, що батько гуляв від неї все життя, знаєш? Знаєш, звичайно, ми вже дорослі були, пам’ятаєш, як мама бігала Нінці Кривошеєвій вікна била
— Знаєш, Олесю, а мама таки права, мені здається. — Тааак, у чому ж,
Хлопчисько в колисці криком заходиться, а ця спить… ах ти корівонька, спить вона на підлозі, посеред хати… А де ж Панас? Час-то вже, чи не трапилося б чого… – Катерино, Катько, чого мовчиш? – штовхнула, а вона застогнала, Боже милостивий, весь поділ темний
Невістку свою, Калина, не сприймала. І ні, не через одвічний конфлікт свекрухи й невістки,
— Ааа, а то я думала, ти зовсім з глузду з’їхав, навіщось зберігаєш фото хлопчака, який знімався в рекламі по телевізору. Тетяно, ти зовсім його за дурника тримаєш? Платить п’ять років тобі просто так гроші, так ти йому ще трохи відредаговані фото актора відправляла? — Та пішли ви, недоумки. Я вас покарала… Як побачила твого Борю тоді, так план і визрів
— Юлю, Юююлю… — защебетала молода жінка, і Юлія Павлівна, яка йшла собі спокійно

You cannot copy content of this page