– Базікаєш та каву п’єш цілий день! Думаєш, якщо на три копійки більше Вадика отримуєш, то вже королева? – припечатує мене поглядом, сповненим обурення. – Досить тобі відлинювати. Час уже братися за розум. Оформити стосунки з Вадимом, дитину завести
– Ти мусиш продати свою квартиру, Люсю! – діловито заявила свекруха, щойно я, захекана,
— Я не мріяла, щоб твоя гуляща донька моєму синові дитину невідомо від кого на шию повісила, — різко відповіла Лідія. — І твою розпусницю невісткою я вважати не збираюся. Родичками будемо? Дзуськи. Так, я в курсі, як ти мого сина своїй доньці підсовувала
Лідія Іванівна розсварилася з найкращою подругою. Причина — діти. І ні, діти у них
«Зять — чужий, а квартиранти — рідні?» Як материна жадібність коштувала їй сім’ї
— Мамо, а як так виходить? Зять — для тебе чужа людина, з якою
Погріб заставили соліннями й закрутками мало не під стелю. Притягли з десяток мішків із картоплею, капустою, морквою та буряком. — Якщо ще треба буде, то ти заходь по-сусідськи! — говорили через одного, і кожен пропонував допомогу
— А що я такого зробив? — Ти ще питаєш? Ти при своєму глузді?
— А мій імідж ходити в дірявому взутті? — Люда просто сказилася. — Ну адже в чомусь ти дійшла до пункту видачі, не влаштовуй драму, га! — скривився чоловік. — Людо, я зараз один заробляю, а завдяки вкладенням, зможу заробляти ще більше. Я не маю права подумати про себе чи що?
— У нього одна відповідь: йому було треба, — ображена Людмила. — А те,
— Я вас упізнала! Ви ж мої батьки, так? Ви ж мене шукали? Так? А я ось! Я вас перша побачила і побігла! Ходімо швидше додому, я вас давно чекаю! Ми стояли, як укопані, не в силах поворухнутися. А дівчинка торохтіла: — Я знала, що ви мене знайдете! А мені ніхто не вірив. Усі казали, що я брехуха, і в мене немає мами й тата. А ви є
— Катрусю, — промовив він проникливим голосом, заглядаючи мені у вічі, — вибач, не
— А які ревнощі, якщо мені на нервах грають і гратимуть? — впирається Тетяна. — Ти забув, через що ми пройшли з тобою, коли цю дитину планували? — Вона на нервах у тебе грає, тому що ти ведешся на її провокації. Перестань реагувати, вона й відчепиться від тебе, — вважає чоловік. — Усі твої проблеми — у твоїй голові й тільки в ній
— Я просто не зможу там жити, от і все. І нерви мені ані
— Можна подумати, що в тебе (до тестя майбутнього він звернувся на «ти») одразу все було! Ха! Знаємо ми, як ви дорогу собі в 90-ті пробивали. Ага. Освітою. І взагалі, а давайте я буду сам вирішувати, де мені працювати й на що жити, гаразд? Я дорослий мужик, між іншим
— А ми б допомагали, якби зять до нас інакше ставився, — каже подрузі
— Велосипед хоче, — пояснила Тамара, з любов’ю дивлячись на племінника. — Треба назбирати. Дуже дорогі. І раптом чомусь саме перед цією, такою далекою для неї жінкою, яка ніколи не була близькою подругою, Аллі захотілося бути чесною. І вона розговорилася
В Алли скоро день народження. Вона сиділа, втупившись у вікно, й байдуже розглядала перехожих,
— Тисячу гривень за ковбасу!? Для кого!? Для тридцятилітнього синочка, який навіть шкарпетки собі випрати не може! Галина стиснула в руках ручку візка так міцно, що кісточки побіліли. Голова її була опущена, сиві пасма вибилися з-під хустки. — Мишко, тихіше… люди дивляться
— Досить тринькати мої гроші на цього бовдура! — голос Михайла гримів над рядами

You cannot copy content of this page