Життєві історії 0
— Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїздіть до нас сюди, але дорогою заїдьте до крамниці й купіть усе, що потрібно — різноманітної їжі, м’яса на шашлики, фрукти й ласощі, ну і звісно, напої. Ми закуповувалися тільки для нас двох, тож на всіх не вистачить
— Ми встигнемо сьогодні все? — Лариса підібгала губи, складаючи до багажника коробку з
Життєві історії 0
— За останні кілька років моїм племінникам, синам Валери й Анни, я подарувала багато коштовних подарунків на іменини, — писала Галина. — Нас завжди запрошували, і я щоразу з радістю готувалася до цих свят. Купувала гарні, недешеві подарунки. Модний конструктор, новий ґаджет, сертифікат у крамницю іграшок тощо. Мені було не шкода, це ж діти, племінники
— Я роками купувала їхнім дітям дорогі подарунки, а зрештою вийшла невдячна! — обурювалася
Життєві історії 0
— Свято вдалося, дякую всім, — стомлено опустився на стілець Борис. Борису так хотілося позитивно завершити рік, що минає, і приємно розпочати новий, а все полетіло шкереберть. У з’ясуваннях стосунків вони навіть пропустили опівніч і вже двадцять хвилин нового року продовжували сваритися з матір’ю
Наталя два дні готувала частування до святкового столу, прагнучи догодити кожному. Цього разу на
Життєві історії 0
— Ольго, він не віслюк на мотузочці. Я не можу привести його до вас додому. Навіть якщо я його прожену, він не повернеться до вас. — Ви проженете! А я його… я придумаю щось, і він мене знову полюбить. — Ольго… Зверніться до психолога
— Дівчино! Олено! — Вибачте, це ви до мене? — Так. Поверніть мого чоловіка.
Життєві історії 0
— Допомогти — це одне, — голос Олени дзвенів від праведного гніву. — А використовувати мене як запасний гаманець, коли у тебе самої проблеми, — це інше. Я завжди думала, що ти сильна, успішна. А ти… Я не думала, що ти до цього опустишся. Ти стала жебрачкою
«Жебрачка». Це неприємне, навіть огидне слово я почула в слухавці від рідної сестри. Це
Життєві історії 0
— Ти дивишся на мої нігті й бачиш півтори тисячі гривень. А я, дивлячись на них, бачу двадцять п’ять років наполегливої роботи. Я бачу ночі, проведені над документами, поки мій син спав. Я бачу відмови від відпусток, старе пальто, яке я носила п’ять сезонів, і сотні інших «ні», які я казала собі, щоб у моєї дитини було все
«Чоловікам не подобаються марнотратки», — цю фразу мій новий знайомий, 61-річний Веніамін, промовив із
Життєві історії 0
«Чудово, що в тебе своя квартира, а то я свою дітям залишив». Сказав спокійно. Майже з схваленням. Ніби це комплімент. Ніби він щойно похвалив мою нову кофтинку. Я замовкла
Вечір видався прекрасний — теплий, із легким вересневим вітром, немов у кіно. Я йшла
Життєві історії 0
— Бабусю, а можна ще котлетку? — попросив Діма, зазираючи в пательню. — Звісно, синку. Їж, ростеш же. Аліна подивилася на племінника й зітхнула. Хлопчикові одинадцять років, апетит хороший. За обідом з’їдає майже як дорослий чоловік. — А чому мама не живе з нами? — запитала Катя. — У мами робота. Треба грошики заробляти. — А навіщо їй грошики, якщо бабуся все купує?
Людмила Василівна стояла біля плити й смажила котлети. Багато котлет. На пательні уміщалося вісім
Життєві історії 0
— Вези вже додому. Там бабуся, напевно, всіх гусей з розпачу перебила. — Тільки одного. Найтовстішого, — усміхнувся їй молодик через дзеркальце заднього огляду і раптом запитав: — Вийдеш за мене? Не зараз, звісно, а коли ще трохи підростеш
Коли Риті ставало особливо сумно, коли на душі скребли кішки, вона завжди згадувала той
Життєві історії 0
— Ого, ікра! – сказав він. – Шикуєш? — Вирішила себе побалувати, – туманно посміхнулася Люба. – Це ж моє, особисте. Наступного дня історія повторилася, але вже з лососем гарячого копчення. Аромат риби заповнив усі кухню. Захар їв запечену курку
Знаєте, є чоловіки-скелі, є чоловіки-свята, а є окремий, досить поширений останнім часом підвид. Чоловіки-калькулятори.

You cannot copy content of this page