Рідне Слово – Сторінка 24

Життєві історії 0

— Молодець дядько Михайло. Забезпечив сім’ю, у них там хіба що пташиного молока немає. Ліля — одна донька, придане за нею таке, що очі вилізуть. — Та яке зараз придане? — скривився Василь. — Не кажи! У них хата — повна чаша, автівка нова, мотоцикл із люлькою. А в дворі худоби стільки, що за день не перерахуєш. Михайло Соловей складом у місті завідує, крутитися вміє

— Наш Василько хлопець статечний, на переправі коней не гонить. Увесь у діда мого,

Життєві історії 0

— І те, як вона господарює, мене зовсім не влаштовує. Холодильник у них вічно порожній, готує на один раз, щоб одразу й з’їсти… А смузі з бурякової гички — це що за гидота така? А Стасик, бідненький, мусить то пити… Мордуватися з борщами вона не хоче, часто замовляють щось готове. Ну от як чоловіка не годувати борщем, м’ясом, картопелькою? Хіба то їжа для козака — мюслі, йогурти та сир із пліснявою

— Я її на дух не переношу, мишу цю сіру. І на якому тільки

Життєві історії 0

— А ти нащо посадив смородину так близько до паркана? Вона тінь дає, а в мене від тієї тіні собака нервує і гавкати починає! — Отакої! Смородина йому заважає! — Заважає! Бо тінь дає! — І тому собака лає? — Лає! На твою козу лає, а ти мені потім претензії виставляєш… — Бач, який розумний, матері його ковінька

— Ну, щоб тебе підняло та гепнуло! Ти лишень поглянь, Маріє, що цей нахаба

Життєві історії 0

— Купили попкорн, посідали у крісла, аж тут — ось яка картина! — усміхається Настя з гіркотою. — На ряд нижче перед нами вмощується мій дорогий чоловік, який «поїхав маму провідати», а з ним — хлопчик років десяти! Я одразу зрозуміла, що це той самий пасинок

Настя виходила заміж уже в цілком зрілому, свідомому віці — їй якраз виповнився тридцять

Життєві історії 0

— Так, я тричі була заміжня, — любила колоти очі Степанівна. — Але з кожного шлюбу я виходила з прибутком, а ти — ще бідніша, ніж була. У тебе від чоловіка тільки ця дармоїдка залишилася, яку ще роками на ноги ставити треба. Тому вчила я тебе, і вчити буду. А те, що ти зараз нужду терпиш, — то тобі наука на майбутнє, щоб розумнішою була

— Мамо, не ображайся, але до бабусі я не поїду, — вже вкотре відрізає

Життєві історії 0

— Чому я в тебе нічого не прошу? — злісно допитується пані Алла у невістки. — Чому ні ти, ні твоя мати не бережете здоров’я мого сина? У нього законний вихідний, він має відпочивати, і крапка! Взагалі, якщо твоїй мамі потрібен помічник — треба було сина мати або чоловіка шукати, а не експлуатувати чужу дитину

— Ой, у нас знову стара пісня! Сваха на кожному кроці хвалиться, що вона

Життєві історії 0

— Невже в мої роки ще можна так закохатися? Наче дівчисько бігаю на побачення. Мені з ним так спокійно! Іван теж душі не чув у ній. Дарував квіти без приводу, сумки з продуктами возив, будь-яке її бажання виконував. Три місяці пролетіли як солодкий сон. Вже й про весілля почали гомоніти. Але доля, видно, вирішила, що занадто все гладко йде

Ніхто й ніколи не зможе достеменно пояснити, чому до одних доля прихильна — обсипає

Життєві історії 0

— І тут з’ясовується, що наш «ідеальний чоловік» уже цілих сім місяців чекає дитину на стороні! — Людмила ледь стримує лють. — Поки дружина себе нівечила, поки лікувалася, цей майбутній «тато року» розважався на повну і навіть примудрився стати батьком без жодних лікарів. Оленці й так світ не милий, а тут ще й таке

А вона що? Тільки сльози ллє… Але це ще не все лихо: здоров’я тепер

Життєві історії 0

— Розумієш, Катерино, є такі жінки, вони ніби манять, але для життя вони не придатні, Катю… — Ось значить як! Значить, такі як Томка — для любові, а я — щоб борщі варити? — Катю, та для якої любові! Ну що ж ви, жінки, все так перекручуєте, га? Провів один раз — уже любов. Поцілував — уже женитися треба

Додому Іван із Катрусею йшли нарізно. Вона дріботіла трохи попереду, а він плівся слідом,

Життєві історії 0

— Ти ще не все розумієш, — вів він далі. — Іноді простіше мовчати. Іноді легше робити вигляд, що все гаразд, аби не розворушити лихо. — Тату, — вона різко повернулася до нього, очі аж палахкотіли, — вони з мамою були разом, коли ти їздив у те відрядження? З дядьком Олегом?

— А до мами дядько Олег заходив. Поки тебе вдома не було, — мовила