У мене курочка запечена залишилася з учора, і салатик свіжий. Ромчик любить. Будемо за пів години. І вішала слухавку. Не чекаючи відповіді
Усе почалося непомітно. Спочатку були рідкісні дзвінки по неділях. «Привіт, як справи? А ми
— Досить, Олеже. Досить. Мені не потрібен чоловік, якого виганяють з дому, а мати одразу ж намагається спихнути колишній дружині. Мені не потрібна свекруха, яка плете інтриги і маніпулює мною. — Ось саме тому, — продовжила я рівним голосом, — я прошу вас поїхати
Я прожила дванадцять років у статусі «вільна». Просто жила. Будувала кар’єру, виховувала дитину, подорожувала,
— Він не знає, де в нас пилосос. Він за п’ятнадцять років нашого спільного життя жодного разу його в руках не тримав. Він навіть не впевнений, як ця штука називається. Я йому кажу: «Пилососом, Боренька». А він так здивовано: «А, так. Точно». І пішов далі своїми справами займатися
— Ти просто не вмієш підлаштовуватися під чоловіка. Голос Ольги був м’яким, оксамитовим, але
Він сам готував сніданки, тому що вставав раніше. Він возив її до магазину за новими рослинами для її домашньої оранжереї. Вони вечорами читали книжки, сидячи в кріслах біля каміна. Євгенія літала. Вона нарешті відчула себе не просто сильною жінкою, а коханою
Є події, які не просто змінюють життя, а розколюють його надвоє, як стиглий кавун.
— А ви знаєте, що тато не їсть магазинні котлети? — почала вона «бесіду» з місця в кар’єр. Її голос був солодким, але питання прозвучало як перевірка на профпридатність. — Катю, яка різниця… — почав був Андрій, але вона жестом його зупинила й продовжувала дивитися на мене, очікуючи відповіді
Є тести, які чоловік влаштовує жінці, і є засідки. Тест — це коли він
— Іване, ти справді думаєш, що Параска бідувала? Та до неї з усієї України приїжджали! Навіть із вищих кіл! Гадаєш, вони лише «дякую» казали й ішли? Ні! Треба всю хату перерити. Усе подвір’я перекопати! Треба знайти багатство старої Параски
Численна рідня по черзі заходила до кімнати де лежала бабуся Параска, яка тихо відходила.
Батьків я викреслила з життя остаточно. Колись вони казали, що їхня квартира дістанеться мені. Нещодавно я дізналася, що за дарчою вона перейшла до їхньої улюблениці Анютки
У дитинстві мені й на думку не спадало, що батьки до нас із братом
— А що, мама синові квартиру не може подарувати на іменини? — одразу пішов у наступ зять. — Вона все життя працювала! — Так! — закивала свекруха з виглядом ображеної праведності. — Економила все життя, відкладала. Потім із пенсії заощаджувала, утискалася, відмовляла собі в усьому
— От що мені казки розповідати про ті “мамині гроші? — обурюється Роза Олексіївна.
— А що твоя мама квартири солити збирається? Могла б тобі подарувати щось, тоді б ми кредит за житло не напружуючись виплатили. І взагалі, нам у фінансовому плані легше було б жити. Дивись, а то знайдеться який-небудь спритник, одружиться на твоїй мамі, і нічого ти не отримаєш
— Ми з мамою порадилися й вирішили, що чоловікові я нічого не говоритиму. Мама
— Ну, раз ви не знаєте нічого про основні принципи генетики, то цілком можливо, що це на краще, що моя донька на вас не схожа. З мізками дитині буде легше жити, ніж без них. — Вітенько, це що ж вона мене зараз, дурною назвала? — схлипнула свекруха
— Щось донька зовсім на тебе не схожа, Вітюшо, — це було перше, що

You cannot copy content of this page