Рідне Слово

— Та перестань ти, бабусю! – розсердилася Юля і не помітила, як випадково відірвала зі смородини одне із суцвіть. Прикро кинула його в траву і притопнула ногою. – Чому ти не хочеш жити для себе? Все тягнеш і тягнеш нас! Ти вже давно нічого нікому не винна! — Ось станеш ти бабусею… — Стану! І нікому не дозволю на собі кататися! Я дітей по-іншому виховуватиму, не залюблюватиму їх, а в строгості

— Бабусю, коли я виросту, то зроблю на твоїй дачі ремонт, щоб ти могла

Життєві історії 0

— Мама твоя, мої батьки, Рома з Настею, – перерахувала я, – більше нікого кликати не будемо. З подругами я дівич-вечір відгуляла. Не хочу, символічно посидимо з найближчими. Так і вирішили. Ми з Глібом купили продукти, напої, свекруха наполягла на тому, що вона готуватиме м’ясо. Деякі салати взяла на себе моя мама. — Ба! – вигукнула Тетяна Дмитрівна, – Ікра! Чорна! З глузду з’їхати! І риба дорога! Ну навіщо ви так витрачалися

Дружина молодшого брата мого чоловіка – одна з близнюків. Створили сім’ї ми рік тому,

Життєві історії 0

— Не твоя квартирка, а братика мого, не вказуй, де хочу, там і кидаю речі! — Посуд мити я за всіма не наймалася. Ах це моя чашка? Нічого, вимиєш, не розвалишся, за старим, мабуть, мити не гидувала, знала, що квартирку заробляєш. При Дімі вона поводилася слухняно, і, коли я розповіла чоловікові про її витівки, він мені не повірив: — Та ну, та не може бути, ти перебільшуєш

В Києві я закінчувала інститут, в Києві ж вирішила залишитися і шукати роботу. Вдома

Життєві історії 0

— Подавай на аліменти, розлучайся, – радить мама. — А як на аліменти подати? Офіційно в нього 25 тисяч, із них і платитиме. А неофіційно ще 50, він у шоколаді, а ми з дітьми де? Розлучатися? Сенс? Квартиру ділити, частку йому виплачувати, залишаючись із половиною кредитів, половиною іпотеки і боргами за комуналку? І знову ж таки, з офіційними аліментами

— Та останнім часом усе якось не ладиться, – скаржиться на своє сімейне життя

Життєві історії 0

— Егоїст, я вважаю. Тільки про себе й думає завжди, – каже Ірина. – Мати хворіла, у нас машини немає, у Левка є, але як не подзвонить йому свекруха кудись доїхати – сто відмазок і відмовок. У результаті ми брали таксі і везли маму чоловіка. До того ж, він явно жадібний. Про таких кажуть, що взимку снігу не випросиш. На прощальну церемонію у свекрухи гроші лежали, але ми однаково витрачалися то там, то тут, а Левко потім сказав, що це зайві витрати були, тож він братові нічого повертати не повинен

— Золота була жінка, жодного разу в мене з нею не те що сварки,

Життєві історії 0

— Гей, красуне, чого розляглася, не нас випадково чекаєш? Двоє дорослих чоловіків, які неабияк прийняли дозу на груди, з’явилися з темряви, втішені зустріччю з красивою дівчиною та її сором’язливим кавалером. Такі хлопці зазвичай швидко тікають, залишивши подругу на поталу, і не мучаться муками совісті. — Якщо нас, то ми готові, – один плюхнувся поруч із дівчиною на лавку й опустив спітнілу долоню на коліно Соні

— Артеме Володимировичу, можете мене не проводжати, я й одна дійду до дому. —

Життєві історії 0

— Ти чого це розкомандувався? Діана побіліла, як крейда, і сховалася за бабусею, одним оком визираючи з-за її плеча. — Розповідай! І не намагайся викручуватися, зараза малолітня! — Олексію, ти чого це? — Нічого, мамо, ти краще сідай і слухай! Діана схлипувала і розтирала сльози і соплі по обличчю, поки насилу видавила із себе правдиву розповідь. Любов Андріївна хмурилася і мовчала, постукуючи стиснутим кістлявим кулачком по коліну, а потім піднялася і пішла у свою кімнату

— А ось і ваш автобус, давайте прощатися! Олексій обійняв брата Сашу, потім його

Життєві історії 0

— Ось саме, в місті працює, і в село не збирається. І Андрюху нашого, як теличка, поведе за собою, не приведи Господь. А Надія Іванівна прижилася тут, подобається їй сільське життя, калоші днями купувала в магазині, сам бачив. Вона господині, в якої орендує будинок, Галині, грядок накопала і квітів насадила в палісаднику, та натішитися не може

— Настю, чула я, Андрійко твій одружитися зібрався, – конопата Інна, колекціонерка пліток села

Життєві історії 0

— Сергійку, рідненький, я навіть не знаю, як тобі віддячити… – Валентина Сергіївна змахнула сльози й обійняла онука. — Бабусю, не потрібно нічого. Мені головне, щоб ти була щаслива, – відповів він, стискаючи її руки. Минуло кілька тижнів після закінчення ремонту. Сергій приходив до бабусі щодня після роботи, перевіряв, як вона почувається, допомагав по господарству. Валентина Сергіївна знову наповнила дім теплом і затишком, які начебто поверталися разом із її присутністю

Сергій стояв на порозі бабусиного будинку, стискаючи в руках ключі від своєї машини. Він

Життєві історії 0

— А ти не розумієш, чого вона домагається? Вона вже другий рік нас буквально мучить тим, що їй одній жити страшно: «Віддам Богу душу, протухну, а ви й не почухаєтесь». Ну куди ж їй віддавати ту душу? Тим більше, «протухне»? Ми щодня телефонуємо, дізнаємося, як справи. Раз на тиждень обов’язково хтось у неї буває, або чоловік, або син, донька заїжджає. Щоправда, не може зараз часто, дитинку складно носить

— Чоловік учора навіть вилаявся, – розповідає Лідія подрузі. – Ну як ти думаєш?