— Багато я прожив… різних людей зустрічав на своєму шляху. Бувало й так, що я для когось був поганим, а для когось — святим. Любив і ненавидів, і мене так само… Декого я проклинав, а декого на п’єдестал зводив. Єдине, чого я завжди цурався — це підлості. Намагався не бути паскудником
— Та йдіть ви всі знаєте куди! Хлопець років п’ятнадцяти гучно хряпнув дверима і
Поставила курку в духовку, накришила улюблений салат меншої доньки — та хоч і сидить вічно на дієтах, а від материних смаколиків ніколи не відмовиться. Для сина з невісткою наготувала чимало бутербродів, бо вони їх обожнюють. А маленькому Іванкові припасла ананас
Єлизавета Василівна вкотре подумки вилаялася. З кожним кроком вона ніби все глибше грузла в
— А де той пансіонат? Ану, дай-но я по карті гляну… Та це ж зовсім поруч, через два села! Хочеш — поїхали? Оце молодець твоя Вірочка, нарешті побачитеся! — прицмокнув Микола. Людмила одразу кинулася чепуритися. Мабуть же, Вірочка відпочиває у якомусь поважному закладі, вся така пава. А вона тут на дачі звикла в калошах та старих сарафанах ходити
— Звідки це звісточка прилетіла? Від дітей чи від твоєї Вірочки? — запитав Микола,
Картопельку смажену будеш? Я туди ще яєчко вб’ю — ух, смакота! — Не відмовлюся. — Ти тільки свій міський лахміт відклади. Взяв щось простіше? Щоб не шкода було замастити? Роботи ж — ціле море
— Бач, розлігся, як пан на перинах! — прошелестів над вухом Романа незвично суворий
Завжди мамі допомагала: то холодильник новий купити, то на відпочинок до моря грошей підкинути. А Соня? У Соні вічні борги, двоє діток і вічне «дай». І тепер Соня розписує мамі райдужне майбутнє: мовляв, і комуналку їй платитимуть, і одяг купуватимуть, і на витрати даватимуть
Я просто знаю, чим усе це закінчиться: мамі до пенсії ще сім років, зараз
— На кухні має бути одна господиня — я. А ви зі свого кутка зайвий раз не виходьте, не плутайтеся під ногами і на очі не потрапляйте. Їжу я вам буду в кімнату приносити. — І приносить… — плакала Таїсія. — Приносить у мисці, наче собаці якійсь, іноді навіть миска та немита як слід
— Доброго ранку, дівчата! Як спалося-ночувалося? — щоранку, заходячи до лікарняної палати, запитував лікар
Робила все, щоб Петро проводив із доньками якнайбільше часу, влаштовувала сімейні обіди щотижня, готувала те, що вони люблять. Завжди першою вітала зі святами. Але Марійка та Ганнуся ставилися до мене як до злодійки, що вкрала в них батька
Я добре знала, що ніколи не стану мачухою його дорослим донькам. Але в глибині
— Коли там уже твоя зарплата? Бо я за свої гроші продукти купую, а поїсти ти мастак. І чого так пізно? Чи, може, завів собі когось на стороні? — Мамо, я через усе місто їду двома автобусами, — намагався виправдатися він перед тещею. — Поки дочекаєшся, поки доїдеш… Катруся ж не скаржиться, її все влаштовує
Дмитро поставив важку сумку в коридорі, втомлено скинув куртку і, не піднімаючи очей, тихо
— Та я ж тебе вранці привітав! Навіщо акцентувати увагу: «Гості дорогі, у моєї дружини теж сьогодні день народження, давайте її привітаємо»? Це ж нерозумно звучить. Свекруха, до речі, теж невістку не привітала — навіть на словах, не те що подарунком. Подружжя тоді сильно посварилося
— Та мабуть, розлучатися треба, — зітхнула Алла, розмовляючи з двоюрідною сестрою. — Скільки
За ці два роки він змінив трьох жінок, але жодна не стала йому близькою. Все було не те. Він почав заглядати в чарку і вирішив ніколи не одружуватися, щоб бути «вільним». Але щастя від того не додалося. «Нічого, — думав він, — усе ще попереду. Мені лише тридцять, а “бабів” навколо повно
Вероніка прожила з Максимом п’ять років, але так і не дочекалася заповітного запрошення до

You cannot copy content of this page