Вона саме викладала з великої полотняної торби продукти: пачку гречки, пакет молока, банку домашнього варення, загорнуту у фольгу запечену курку, пучок кропу. На звук кроків жінка обернулася абсолютно спокійно — як людина, яку в принципі неможливо заскочити зненацька. — О, прокинулася, Олено! Доброго ранку. Я тут тихенько, ви спите, я ж не заважаю. У вас же в холодильнику хоч миші бий, от я й подумала: привезу дітям чогось нормального
Олена прокинулася від звуку холодильника. Не від будильника, не від того, що Сергій вовтузився
Буквально за два тижні до історії з вазою Олена Павлівна віддала найхитрішій коліжанці новенький фен «Дайсон», який донька подарувала їй на Новий рік. — Мамо, ти в курсі, що він двадцять тисяч гривень коштував?! — ледь не плакала тоді від безсилля Аліна. — Значить, точно хороша річ, Галі якраз такий треба був
— Мамо, а де мій подарунок? — Аліна підозріло обвела поглядом вітальню. — Щось
Тамара сиділа на кухні й неквапом перебирала строкату квасолю на борщ, коли до хати зайшов чоловік. Його хода була якоюсь надто різкою, аж незвичною. За тридцять п’ять років спільного життя вона навчилася безпомилково читати його настрій лише за тим, як рипіли мостини під його ногами
Тамара сиділа на кухні й неквапом перебирала строкату квасолю на борщ, коли до хати
— Приповз, як побитий собака, підібгавши хвоста… Хай і гріх так про рідного батька казати, але інакше я просто не можу, — ділиться Інна з подругою. — І мама йому все пробачила, уявляєш? — Після всього, що було?! Добре, зраджував, завів на стороні жінку, дитину там нажив — хоча й це вже десь за межею нормального
— Приповз, як побитий собака, підібгавши хвоста… Хай і гріх так про рідного батька
— Ти матір пів року не бачив. Хоч би посидів трохи. Май совість, — Іван відступив убік. — Хоча діло твоє, звісно. Володя важко зітхнув, але йти не поспішав. — Ти знав, що я приїду? — спитав він. — Здогадався, коли мама про ті дверцята сказала, — відповів Іван. — Так собі відмазка, чесно кажучи. Але я до неї на поклін прийшов. Скучив і хотів перепросити. Зрозумів, що дуже помилявся. І через тебе відмовлятися від спілкування з нею не збираюся. Хочеш — іди
Ганна Миколаївна стояла біля хвіртки і виглядала своїх синів. Вона страшенно нервувала, неспокійно мнучи
— Не щодня ж такі дати святкуємо. Думала, збереться вся родина — діти, онуки, свати. Напекла пиріжків із капустою, чоловік із самісінького ранку салати мисками кришив, донька з дачі домашню консервацію привезла
Олені Михайлівні виповнилося шістдесят. До свого ювілею жінка готувалася ретельно: заздалегідь вимила до блиску
— Мамо, я тут сіла і все порахувала. У тебе величезна трикімнатна квартира, а ти там живеш зовсім одна. Ну нащо тобі стільки квадратних метрів? Давай ми її продамо! Я ж усе одно до тебе в те наше болото жити не повернуся. Купиш собі гарну новеньку однокімнатну квартирку, а решту грошей віддаси мені — я тут, у Києві, зроблю перший внесок за іпотеку. І нарешті і в мене з’явиться своє власне житло
Ларисі п’ятдесят три. Вона живе у затишному обласному центрі на заході України, куди колись
— Добре живуть ті, кому діти допомагають. Якщо, звісно, мають таку змогу. А мої обидві доньки розлучені, в обох кредити на житло, та ще й малеча на руках. От і кручуся, кожну копійку рахую. Хоча… Гріх нам скаржитися, знаєш. У нас хоч є якісь доплати до пенсії є, пільги всілякі. А он сестра моя живе в селищі на Полтавщині — ціни такі самі, як у нас, а пенсія — одні сльози
Лідія Олексіївна живе скромненько, бо ж пенсіонерка. За продуктами намагається ходити зрання, коли в
— Соню… Волосся треба стригти. Зовсім… Але ти не журися, воно ж швидко відросте. А я тобі он, дивися, яку гарну хусточку дам… Брудними, впалими щічками дівчинки покотилися сльози. Настя й сама ледь стримувала плач, поки шматувала ті дитячі коси, а потім палила їх у грубі. Федір зайшов, побачив усю цю картину і тільки знову крекнув. Ех, дарма він Васька в дитинстві зовсім не прибив
— Боже мій, та в нас же своїх троє! Настя важко опустилася на старий
— Приєднуйтесь до трапези, пригощайтеся шашликом, — люб’язно запропонувала вона. — Я ж сама це все не подужаю. — Та, мабуть, не відмовлюся, — зам’явся чоловік. — Я зараз рибки в’яленої принесу. Тамара безтурботно розсміялася, голос її задзвенів, мов срібний дзвіночок. Кирило, який саме примчав на берег на велосипеді, похмуро насупився, побачивши, як батько випиває з чужою жінкою
Негаразди в родині Михайлюченків таки довели їх до розлучення. — Йди з хати, Сергію,

You cannot copy content of this page