Життєві історії 0
— Не соромно таку дитину між люди виводити? Його в клітці треба тримати, подалі від нормальних дітей, раз виховувати не вмієте! Ромчик саме підбіг до мами. — А тобі не соромно так обзиватися? — кинула йому чужа жінка. — Ромчику, не кажи так більше! — раптом суворо попросила Ніна
— О, йде… Знову йде! — зашепотіли молоді матусі, сидячи на лавочках під каштанами.
Життєві історії 0
— Сашку, давай до мами поїдемо, вона ж там зовсім одна-однісінька. Вона мені тільки пише повідомлення, а не дзвонить, щоб я бува не почула, що вона плаче, — благала Катя чоловіка майже щовихідних. — Катю, ми ж позавчора в неї цілий день сиділи… — Але ж це було позавчора
— Це від самого початку була погана ідея, — ділиться з кумою Надією пані
Життєві історії 0
— У них тут і кухар свій є, і садівник, і жіночка, що прибирає. Мені виділили чудову кімнату, їжу готувати не треба, а годують так, що я скоро в сукні не влізу! Всі такі привітні, душевні. Я тут наче на елітному курорті! — Але ж у тебе тільки один вихідний! — не здавалася донька. — Та я тебе прошу! Після тридцяти крикунів у групі — одне маля для мене просто забавка
— Ти, мамо, егоїстка! Тільки про себе й думаєш! — випалила Аліна в слухавку
Життєві історії 0
— Налисники з сиром! — урочисто оголосила вона з усмішкою, яка на мить осяяла її обличчя. — Ви ж там, мабуть, у своєму готелі нормально й не їли. А в мене сир домашній, свіженький, із ринку. — Мамо, дякую, звісно, за турботу, — розгублено пробурмотів Влад, забираючи лоток. — Але ми ще спимо, з дороги ледве живі. Ти йди, давай пізніше зідзвонимося
Їхнє весілля відгуляли дуже скромно — чоловік тридцять, не більше. Затишне кафе на околиці
Життєві історії 0
— Діти повинні дихати цілющим морським повітрям, а не киснути в задушливій бетонній коробці! — безапеляційно заявляє свекруха кожного літа, при будь-якій зручній нагоді. — Ми з покійним Петром щоліта вивозили сина до Криму чи в Одесу! А ви що? Іпотека, робота… Це все відмовки для ледачих
Власна квартира, за яку щомісяця доводилося віддавати левову частку сімейного бюджету у вигляді іпотеки,
Життєві історії 0
— Яйця, твердий сир, кунжут, — розміреним голосом скомандувала Мама. Вітюша миттю розчинився в юрбі. А за хвилину вже виринув із потрібним набором і на ходу склав усе до візка. — Шоколад. Лимонад. Мармелад, — відрапортував він таким тоном, ніби здавав звіт. — Гіркий. Ні. Без цукру, — так само беземоційно відрізала Мама
Ніхто на нашому базарі достеменно не знав, звідки вони взялися. Здавалося, ці двоє просто
Життєві історії 0
Андрію, їмо ми продукти, які в магазинах грошей коштують. І я не можу, як ти собі думаєш, розтягнути один памперс на цілий Божий день! Ти взагалі цінами цікавишся? Чи, може, думаєш, що буханка хліба п’ять гривень коштує? Закінчилася твоя тисяча швидко, бо на ній не можна вічно виїжджати
— Знаєш, я зараз просто дивлюся на все це і відчуваю глибоке моральне задоволення.
Життєві історії 0
Максим не мився, не голився, харчувався канапками з ковбасою і заливав у себе літри розчинної кави. Квартира за лічені дні перетворилася на справжнє пекло
— Ти взагалі чуєш, що ти говориш?! Вона виснажена! У неї на руках немовля!
Життєві історії 0
Сіла на кухні, сьорбає суп і тихенько питає: — Бабусю, а можна хоч кілька фотографій узяти? — Можна, — кажу. — Тільки я сама їх дістану і зроблю копії. Вона скривилася: — Нам треба справжні. Вчителька казала, щоб сімейні були, а не з інтернету роздруковані. Я лише усміхнулася: — Копії — це теж сімейні. Тільки не в єдиному екземплярі
Мене звати Тамара, мені 62 роки. І я маю сімейний альбом. Великий, важкий, у
Життєві історії 0
— Мамо, що сталося? — Юрко повертається. Строк добігає кінця. Я простягнула їй ту звістку. Папірець уже геть стерся між моїми нервовими пальцями. — Уже? — ледь чутно видихнула донька й глянула на чоловіка
Коли я сказала рідній доньці збирати речі й з’їжджати з квартири, мій світ ніби

You cannot copy content of this page