Рідне Слово

— І от маєш! У січні дізнаюся новину, від якої ледь не посивіла: мою студентку відраховують! З платного відділення! — Олена аж кипить від справедливого гніву. — Університет солідний, там навіть за гроші треба головою працювати. А в неї, виявляється, не те що зимова сесія завалена — там ще з літа хвости висять! А найцікавіше знаєш що? Ця хитра лисиця примудрилася забрати з деканату залишок грошей, які я заплатила наперед за другий семестр! І оплатила собі на них оті самі курси манікюру

— Ой, Оленко, ну й дала ж ти маху! Як уже на те пішло,

Життєві історії 0

— Гості будуть за годину! Ігор із дітьми вже їде. Тітка Валя обіцяла заскочити. Племінники Антонові голодні з дачі приїдуть! Я ж думала, ти качку з яблуками запечеш, Ігор же так любить твою фірмову качку! — То хай їдуть. Київ великий. Ресторанів повно. Переб’єтеся сьогодні без качки. І без моєї куховарні взагалі

Зінаїда Федорівна впевнено штовхнула двері кухні й різко загальмувала на порозі. Пакет із порожніми

Життєві історії 0

— А ця мадам, мабуть, поклала на нього око. Дивиться: мужик доглянутий, пахне дорогими парфумами, одягнений з голочки. У сина — останні моделі ґаджетів, фірмові кросівки, — усміхається Катерина. — Ну, він же її, мабуть, і на нашу дачу катав, як господар! Тільки ж забув попередити, що і дача, і машина, і навіть труси на ньому — куплені за мої гроші. От вона собі й намалювала в голові картинку: солідний, забезпечений чоловік із благородною сивиною

— І що, очі відкрилися? Кращої за Катерину у світі немає? — глузливо жмуриться

Життєві історії 0

Сама насмажила пухких пиріжечків, дбайливо накрила їх полотняною ганчіркою і сховала в шафку. Коли ж прокинувся свекор і потягнувся рукою за пиріжками, Катерина Михайлівна налетіла на нього шулікою: — Не чіпай! То я для дитини напекла! — Ти диви! А що, в твого дитяти душа є, а в нас із невісткою — балалайка замість шлунка? — Відійди, кажу, і не нажерайся

Олена терпіти не могла сюди їздити. Була тут від сили разів зо п’ять. Перший

Життєві історії 0

А от у родині Григорія святковим настроєм і не пахло. Майбутня свекруха тільки скептично, якось аж криво посміхнулася і видала: — І нащо вам оця вся метушня з паперовою тяганиною та гостями? Живіть собі так, придивіться. Підуть діти — ну, встановлення батьківства зараз робиться за п’ять хвилин

— Ну от що це, скажіть на милість, означає — «живіть так»? — бідкається

Життєві історії 0

— Добридень, а ви, власне, хто така? — таким зухвалим питанням зустріла Маргариту в її ж власній прихожій якась розмальована молода дівуля в халатику. Звісно, жінка аж остовпіла від такого нахабства і відповіла резонним питанням: — Ні, це ви хто? І що ви тут, у моїй квартирі, робите? — Я — майже дружина Данила! Ми в цій квартирі живемо

— Та нащо нам уже ті офіційні стосунки? — щиро дивується 53-річна Маргарита. —

Життєві історії 0

— На вечерю тепер частенько варю звичайнісінькі макарони з сосисками, а не виварюю по три страви на вибір, як раніше. Чоловік? А що чоловік… Зітхає тяжко, морщиться, але їсть, куди дінеться! Тепер, поки синочок спав, Ганна не хапалася за ганчірку і не мчала на кухню шкварити котлети. Вона розстеляла килимок, вмикала на телефоні відео з тренуванням і робила вправи

— Він думає, що це я заради нього так зі шкіри пнуся, — з

Життєві історії 0

— Іду я з маркету, а назустріч мені Віра з візочком. Усміхається, як завжди, а під оком такий ліхтар світить, що хоч вулицю ним освітлюй! Вона, ясна річ, намагалася його тоналкою замазати, але від мене ж нічого не сховаєш! Що ж це на світі робиться, дівчата

— Вірочка Комарова заміж виходить! Ольга Іванівна важко, але з видимим задоволенням плюхнулася на

Життєві історії 0

— Вірунчику, — почала вона своїм єлеєм, — а ти не думала, що непогано було б тест зробити? Ну, оцей… ДНК-тест. — Що-що? — я аж рота відкрила від несподіванки. — Ну, тест на батьківство. Зараз це дуже просто робиться в будь-якій лабораторії, я вже навіть дізнавалася ціни… — Та… а нащо ж?! — я геть розгубилася. — Ну… щоб і тобі, і нам з Андрійком спалося спокійно

— Зроби ДНК-тест, — раптом видав чоловік. — Навіщо? — я запитала спокійно, хоча

Життєві історії 0

— Ірко, вставай! Батько вже бурчить, довго ще вилежуватися збираєшся? — почула вона гучний шепіт чоловіка. Ковдра, у яку так затишно закуталася Ірина, була безжально зірвана. — Дай хоч трохи поспати. Я ж тільки очі склепила, спати хочу страшенно… — жалібно попросила Іра. — Давай, дуй на кухню швидко! — Я?! Ви, значить, цілу ніч удвох хропли так, що я ока не стулила, а тепер ще й сніданку від мене вимагаєте? Ви що, знущаєтеся наді мною, чи що

Іра мовчки слухала могутнє хропіння сплячого чоловіка і похмуро розглядала стелю, пофарбовану блідо-блакитною фарбою.