— Русалок не вдалося наловити, будемо просто рибу їсти. — Ти приперлася в таку далечінь разом із 5-місячними дітьми, щоб переконатися в тому, що я говорив правду? — не міг отямитися чоловік
Оксана була розлючена, коли дізналася про чоловікову заплановану поїздку за місто з друзями на
— Голубці? Аню, звісно, буду голубці, тільки-но переодягнуся. І одразу ж гукав зі спальні: — Аню, уявляєш, наш новий директор, Геннадій Павлович, запросив своїх заступників із дружинами у наше заводське кафе! У нього ювілей, ну й хоче з колективом у неробочій обстановці познайомитись
— Анюто, у мене до тебе прохання! — Славко прийшов з роботи добряче збуджений.
— Ми, Петренки, вміємо веселитися! — хвалився дружині Сергій. Марина тільки кивала. Вона бачила, як Наталі Василівні важко обслуговувати нескінченних гостей. Їхній потік не припинявся все літо
Чоловік завжди казав, що в них велика, дружна родина. Багато рідні: троюрідні брати, тітки,
— А ви не знали? Вона ж давно перед шефом хвостом крутить, — з виглядом власниці великого знання промовила Тамара і, знизивши голос, додала по великому секрету: — Кажуть, вони навіть зустрічалися кілька разів
— Бачили, як Тетянка розфуфирилася? — Раїсу буквально прорвало, навіть двері за спиною колежанки
— Що ти нам там наготувала? — не вітаючись, обурилася зовиця. — У нас весь відділ із унітазів два дні не злазив. — Усе було свіже… Бути такого не може! — почала виправдовуватися Марина. — Ми потім доїдали з Павлом залишки, і з нами все нормально
— Марино, ти мусиш мене виручити! — защебетала телефоном метушлива зовиця Олеся. — У
— Я ж думаю про ваших же онуків! — кричала Юлія. — Щоб у них була своя дитяча, і вони жили в комфорті! Тільки й усього! — Ти спочатку подаруй життя хоча б одній дитині тут — потім подивимося! — не вгамовувалася свекруха. — Думає вона, бачте! Житлоплоща їй замала! Сама без кола, без двору, а туди ж
— Що, так просто й сказала? — грізно запитала Антоніна Степанівна сина. — Так,
— Лілько, ну давай, нехай приїжджає Микитос, це ж ненадовго. А то образиться, та й не чужі ми, все-таки він племінник. Микита приїхав через тиждень, вигляд радісний, ну як же — від батьків вирвався! — Дивись, Микито, безладу вдома не потерплю, пізно не вештатися, займатися і не чаркувати, зрозумів?
— Лілю, я так втомився й дуже голодний, як пес, підігрій мені поїсти що-небудь.
— Що ж ти наробив, виродку? — голосно запитала вона сина. — Я знаю, що в цьому винен тільки ти, я ж бачила, останнім часом у вас щось відбувається… — мати розплакалася. — А ти, матір, не кричи на мене. Якщо так любиш свою Оксанку, забирайся разом із нею. Не потрібні мені твої нотації в моєму домі. Я можливо скоро й хату продам
— Микола заявився під ранок. Оксана так і не лягла спати тієї ночі. Сиділа
Даша тоді ледве не вила: вона посуд у мисці миє в новій квартирі, бо немає грошей на раковину, а чоловік мамі пробачив таку суму
— У мене неспокій починається, коли знаю, що в заначці в нас ні копійки!
— Мурчику, ти ж розумієш, що це не справжній зайчик? — примовляла я, продовжуючи зйомку. — Ти вже дорослий кіт! — Бабусю, не розмовляй із ним! — крізь сміх просила Ліза. — А то у відео буде чути! — А що поганого? Нехай усі знають, що наш Мурчик — артист! Вийшов трихвилинний ролик, від якого ми самі «качалися» зі сміху
— Бабусю, це ж не молоток, не треба так сильно натискати! — восьмирічна Ліза

You cannot copy content of this page