— Вікулю, бери ручку й записуй список продуктів, які треба на стіл! — скомандувала мати в слухавку. — Яких продуктів, мамо? — здивувалася дівчина. — Ну як «яких»? На святковий стіл! Ми ж завтра приїдемо, треба все до ладу підготувати, — голос Наталії Захарівни забринів легким роздратуванням
Наталія Захарівна сиділа на кухні й зосереджено кришила салат. Її єдина донечка Віка нещодавно
— Марино, де їжа?! — голос зривався на крик. — Гості приїжджають, доставка не відповідає! — Тому що я скасувала замовлення. Тиждень тому. Тиша. Довга, тягуча. — Що? — Я скасувала банкет. І не приїду. — Ти що, з глузду з’їхала?! — мати загорлала так, що я відсунула телефон від вуха
— Та не переживай ти, Віро, все під контролем! — мама говорила по телефону
— А потім усе випливло на поверхню, — хитає головою Віолетта Сергіївна. — Коли колишня моя невістка до спеціальної лікарні потрапила… ну, знаєте, де душевні хвороби лікують. Виявилося, що в неї той діагноз ще з дитинства
— Були ми в них, подарунки новорічні відвезли, спілкуємося потроху, — розповідає подрузі Віолетта
— Ріж на салат дрібніше, — сказала Галина Іванівна й одразу осіклася. — Ой, пробач, доню. Я знову за своє… — Ні, — усміхнулася Оксана. — Ви праві. Костик справді любить дрібну нарізку. Покажіть, як ви це робите. Свекруха показала
Тридцятого грудня, за пів години до одинадцятої ранку, у дверях роздався стукіт. Оксана витерла
За столом, що аж вгинався від майонезних шедеврів, панувала атмосфера душевної єдності, поки справа не дійшла до десерту. Саме тоді «важка артилерія» в особі мами, Марії Олегівни, пішла в рішучий наступ. — Аллочко, — почала мама, промокаючи губи серветкою так урочисто, ніби вона зараз оголосить заповіт. — Ми ось тут із Зіночкою дивилися календар… Тобі ж через місяць сорок
У сорок років сучасна жінка — це вже справжня коштовність. Вона дозріла, «упакована» за
— Мамо, ми самі все купимо, — переконував він її ввечері на кухні. — У «Сільпо» вже все замовили, самі накриємо, приберемо. Ми з Анею хочемо просто в сімейному колі зустріти цей рік. Візьмемо на себе всі витрати. — Ти все сказав? — Тамара Іванівна навіть не відірвала погляду від вікна. — А тепер слухай мене: ніяких святкувань, музики й гостей у моїй хаті не буде. Крапка
— Ну от як таке може бути? — ледь не плакала Ганнуся. — Це
— А зять же їй у всьому допомагав! По вихідних дітей повністю на себе брав: хочеш — іди до подруг, хочеш — на закупи чи до мами, — продовжує Олена. — І їсти приготує, і з малими помалює, і спати вкладе. А вона все одно не змогла. Про те, що хоче розлучитися і не забиратиме дітей, Руслана сказала чоловікові спокійно, як про погоду
— Я просто в розпачі, Оленко. Невже зовсім нічого не можна вдіяти? Ну, якось
До Нового року залишалося два дні, але святкового настрою не було й близько. — Знову ти забила все продуктами, — пролунав за спиною голос чоловіка. — Навіть для молока місця не залишила! Марина випрямилася, притискаючи долоню до попереку. Її чоловік, Геннадій, відчим її єдиної доньки, стояв у дверях кухні, схрестивши руки на грудях. Його обличчя виражало найвищий ступінь невдоволення
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з
Риба — триста гривень. Сир — двісті. Хочеш шматочок? Переказуй сотку. За собівартістю. Очі в нього стали круглими. — Ти… Ти з чоловіком торгуєшся? Галю, ти зовсім совість втратила? Я ж по-людськи попросив
— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав
Дружина пішла. Я зустрів маму з братом, і ми почали жити разом. Усе стало так, як колись у селі, тільки в зручних міських умовах. Я смажив їм стейки. Годував морепродуктами. Нехай звикають до ситого життя
— Добре, якби твоя мама сама приїхала! Так вона ж іще й брата-ледаря за

You cannot copy content of this page