Рідне Слово – Сторінка 40

Життєві історії 0

— Коханець їй його подарував, — пояснює Ірина. — Тепер уже цього коханця і на світі немає, але салон свекруху мою непогано годує. У цьому-то салоні колись чоловік Ірини і познайомився з колишньою – Христиною, вона там і зараз працює

— Я б теж хотіла працювати там і отримувати пристойно, і графік мати прийнятний,

Життєві історії 0

Заробляла тим… одне слово, була утриманкою, приймаючи подарунки від заможних чоловіків, що годилися їй у батьки. З одним пожила, і він «влаштував» їй диплом, до цього жила з іншим, він її одягав, ще один винайняв квартиру, хтось возив її на відпочинок. Недовго з кожним, але від кожного подарунки, ювелірка, навіть машина була. І права до неї. Подаровані

— Тепер вона телефонує і то плаче, то звинувачує. Заблокувала, так вона почала писати

Життєві історії 0

— Мамо, у мене був хлопець, я думала, ми одружимося, але виявилося, він серйозно хворий. Я кредит узяла, щоб його лікувати, але потім виявилося, що він мене обдурив. Ось тепер я той кредит і виплачую, що він розтратив

Тетяна завжди жила по своїх статках. Ще батько її вчив: у борг не бери.

Життєві історії 0

— Тобі грошей не вистачає? — відмовляла мати. — У нас же всього повно, є дві ваші зарплати, моя пенсія. А господарством хто займатиметься? Я вже багато не можу. — Обридло мені ваше господарство, мамо! Влаштуюся, і перевезу сім’ю в місто. Дітям треба вчитися. Та й будинок пора продати. Ти поїдеш із нами

Іван привіз наречену Валентину до батьківської хати, і мати аж світилася від щастя. Її

Життєві історії 0

— А в мене, маківко, дар особливий. Я і знаю, і бачу, і допомогти вмію. — Усім? — Валя слухає заворожено. — Не всім. Комусь не допомогти, а комусь не хочу, хто іншим зла бажає, — спокійно пояснює бабуся, не відволікаючись від роботи

— Бабо Олю. Бабо Олю, — трохи голосніше гукає Валя, бачачи, що бабуся не

Життєві історії 0

— А він взагалі вміє розмовляти? Я його жодного разу не чув. — Артеме, не кажи так, — смикнула його мати. — Дідусь просто переживає. — Але ж він мені чужий, — уперто продовжував хлопчик. — Це ж не мій дідусь. Це дідусь Марійки. — Артеме! — Що «Артеме»? Правду кажу. Мій дідусь живе у Львові, а цей… Він навіть не вітається зі мною

Мабуть, найважче в житті — це коли рідна людина раптом стає чужою, а чужа

Життєві історії 0

— До року дитину обов’язково потрібно постригти наголо! — Навіщо? – здивувалася Ксюша — Так годиться, – відповідала Єлизавета В’ячеславівна, – щоб волосся в дитини виросло міцним, красивим. — Воно й так гарне. Подивіться, яке густе. Ще зовсім трохи, і можна буде косичку заплітати

— Господи!!! Та що ж ти наробила?! — верещала свекруха, аж обличчя скривилося від

Життєві історії 0

— А куди ви бабусину люстру поділи? Гарна була люстра. Продали через Інтернет? А хто вам дозволив? Це ти була ініціатором? Звісно, не наживала, не шкода. А що ти нажила? Три простирадла і дві подушки?

— Ну, чоловік не витримав, — розповідає Юлія, лагідно хитаючи візочок, у якому дрімає

Життєві історії 0

Увечері Олена постукала до сусіда з каструлькою борщу. — Що вам? — незадоволено запитав Володимир Миколайович, прочинивши двері. — Борщ зварила, подумала, може, вам знадобиться. Після лікарні організм слабкий… — Не потрібно, — різко сказав він. — Володимире Миколайовичу, не відмовляйтеся. Це не послуга, просто по-сусідськи

— Мамо, а чому дядько Володя завжди такий злий? — запитала дев’ятирічна Полінка, з

Життєві історії 0

— Допомогла б хоч чимось. Привезла б молока дітям, воно ж у тебе безкоштовне. Ти ж, як дізналася про хворобу Віри, взагалі приїжджати перестала. — Чим я вам допоможу? — злилася Ніна. — У мене немає нічого! Це ти, мамо, маєш мені допомагати, у вашій сім’ї стільки грошей водиться: діти отримують пенсію за втратою годувальника, Віра — за інвалідністю, а ти — за старістю. Могли б хоча б крихітку мені давати, я, між іншим, одна трьох тягну

— Нарешті! Нарешті всі мої проблеми вирішаться! — Ніна була в справжнісінькій ейфорії. Вона