При інших людях він весь позитивний. Вдома весь час кричить про розлучення, що малюка забере, старшого називає дурнем, постійно свариться на нього, проте при моїх батьках завжди робить вигляд, що піклується про нас. Набридло це приниження
Я заміжня за чоловіком якому 45 років. У мене від першого шлюбу є дитина-інвалід.
Учора вигнав дружину після того, як вона мене послала за відомим всім напрямком. Я такого терпіти не збираюся. Доньку люблю більше за життя. Сильно дуже. Дружину люблю, але напевно недостатньо, щоб пробачити деякі речі
Я вигнав дружину з дому. І мені не по собі зараз. У шлюбі ми
— Любко, це як же ти терпиш від мужика свого? Ти ж сама, кому хочешь стусані надаєшь, — сміялася Рая, яка колись заглядалася на її Семена
Виходила Любка за свого Семена, бо дуже кохала його. Чекала на нього, як відслужив,
— Артем, що тут у тебе? – повз пройшов інший консультант і помітив роздратування Артема, який смикає ногою. — Знову грошей немає, а холодильник треба. Збирається дешеве брати, – відповів хлопець, понизивши голос, але Марія Іванівна все чула. — Та все в них є, у пенсіонерів цих, тільки розщедрюватися не хочуть, на той світ забрати намагаються
Пенсіонерка обирала дешевий холодильник і терпіла насмішки продавців. Але вже наступного дня кривдники поплатилися.
— Донечко, – звернулася мама до Олесі, – давай допоможемо Варі? Вона б і зійшлася з чоловіком, заради дітей, але жити у свекрухи відмовляється категорично. Поступися їм тимчасово своєю квартирою, нехай у ній поживуть, а вийде сестра на роботу, вони візьмуть іпотеку
— Давно б пішла, – каже Олеся, – усе маму було шкода. Я б
Прийшла посилка, відкрили вдома коробку і побігли вікна відчиняти. Ось воно – як у секонді лежало, упаковане в дитячий спальник, то його ніхто не виправ, не провітрив. На тобі, Боже, що нам не гоже! Речі відверто заношені, з дірками, шви розійшлися. Чому це замість смітника дісталося моїй дитині, я хотіла особисто запитати в родички. Дуже була зла
Мій чоловік з маленького закарпатського селища. Там живуть його батьки і численні родичі. Шляхом
— От хто вона тестю і тещі мого брата? – обурюється Настя, – Як я маю її привезти до них на дачу? Знайомтеся, моя свекруха чи що? Маячня. Та й незручно мені за неї. Чоловікові теж незручно за те, що мама така нав’язлива. Ми навіть шифруватися пробували, так вона примудрилася до нас приїхати в той день, коли сестра моя відзначала 10 років своєму синові. Ну знаєш: «Я під дверима стою, а ви де? Іменини у племінника? А що мені не покликали? Я б теж хотіла розважитися»
У тітки був ювілей, – розповідає Настя, – вони ж за містом живуть, нас
Мамо, я прийшов до тебе по підтримку,- почав нервувати Михайло. — За підтримкою? А що ж ти не питав у матері раніше, – завелася вона, – дорослий, самостійний, а оця твоя… фіфа, та Люська, хоч би яка була, у неї слово мам, з язика не злазить, їй, що не кажи в очі, все одне – божа роса, я кричу на неї, вона на мене, посваримось, сядемо чаю поп’ємо й обговоримо все. А ця твоя, що
— У вікно дивлюся, що і цього не можна? – зло відповіла літня жінка.
Жити хочеться, розумієте? Жити! Так, я звичайна людина. Не геній. Не дуже важлива персона. Людей не рятую, не вчу. Просто водій. Звичайне життя в мене. Дім, робота, дружина, донька. Скоро онук буде. Хочеться просто жити. Бачити, як поруч люди живуть. На світ дивитися. На дорогу. Їхати хочу. Не хочу покидати життя! А мені сказали, що півроку максимум. Не хочу! Не можу
— Василю було соромно перед пасажирами. Він їхав і схлипував, як дитина. Бувало, що
— Бабусю, але це ж зовсім не те! – розчаровано вигукнув іменинник. І мама Поліни якось відразу, дуже швидко вихопила в онука подарунок і вибухнула гнівною тирадою: — Ах, не те! А не соромно тобі в літньої бабусі подарунок клянчити, га? А в бабусі тільки пенсія. Телефон тобі не гарний? Бач ти який! Ще соплі не висохли, а який меркантильний! Тобі не казали батьки, що вимагати подарунки дуже негарно? Ні? І про прислів’я, що дарованому коню в зуби не дивляться, ти не чув
Іменини нашого сина видалися дуже неприємними і для нас, а для сина взагалі перетворилися

You cannot copy content of this page