Рідне Слово – Сторінка 50

Життєві історії 0

Віра, моя донька, безнадійна, якщо кинула мене в чужому місті без паспорта. Ти не знаєш, через що мені довелося пройти. П’ять років тому я перенесла тяжку хворобу. Між іншим, вона довела. Пролежала рік, потім довго відновлювалася. У цей же час зліг мій чоловік Петро. Він досі був би живий, якби ми здогадалися з’їхати від Вірки

З тривогою Віра озирнулася на матір. Вероніка Михайлівна сиділа на вокзальній лавці, спокійна, наче

Життєві історії 0

— Ну, тещо, ну ти даєш, навіщо погоджувалася? — запитав маму чоловік Лариси. — Ти ледве ходиш, ми їздимо щовихідних і частіше, щоб допомагати на городі, ти раз у раз хворієш цього року, а хлопчиська взяла? — А куди його? — знизала плечима літня жінка. — Марині не до онука, сама хвостом крутить ще на повну

— Ти ж розумієш, що літню людину вже не переробиш. Мама буде повзком, але

Життєві історії 0

Дивись, які в мене цукерки! Вчора Олег з онукою приїжджали, ось привезли. Дорогі та смачнющі, давай, пригощайся. — Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, — Валентина присіла до столу і зробила ковток із чашки. — Ох, які смачні цукерки, Тасю, і справді

Після смачного обіду Таїсія сиділа біля вікна на кухні, смакуючи чай із цукерками. Раптом

Життєві історії 0

— Мамо! У неї в квартирі бруд! І братові вона майже не готує, живуть на доставках. Хоча є і добра новина: вона каструлі нові купила. Дорогі! Я бачила такі в магазині. Треба попросити, щоб вона їх тобі віддала. Навіщо вони їй, якщо не готує

Жовч і заздрість, здавалося, виходили з кожним словом Марини, коли вона, наче господиня в

Життєві історії 0

Хто відмовиться від частки в трикімнатній квартирі, та ще й у Києві, — відповідає молода жінка. — Він на ці гроші у своєму рідному місті придбає собі дуже навіть пристойне житло, та ще й залишиться

— Я не знаю, чому маму зовсім не хвилювало все життя житлове питання, —

Життєві історії 0

— Так казала я тобі, не виходь за нього, — бурчала бабуся Олена Петрівна, — одразу видно було, що телепень і бабій ще той. До того ж випити ніколи не відмовить. А якщо замолоду прикладається до пляшки, то й далі нічого доброго від нього не чекай. А ти: «Любов, любов!», як з глузду з’їхала, їй-Богу

Алла переживала нелегкі часи. Після розлучення з чоловіком вона знову повернулася до рідного селища,

Життєві історії 0

— Так, звісно, у вас тіснувато, — затараторила вона, — але якось помістимося! Усього на кілька тижнів! Ми ж не чужі люди! Ну не в готель же

Наче грім серед ясного неба, пролунав у слухавці голос сестри: — Дмитрику! Братику, ти

Життєві історії 0

«Михайле Васильовичу, я довго міркувала… Розумієте, школа змінюється. Потрібні нові підходи, сучасні технології. А у вас… ну, ви самі розумієте. Вік, здоров’я…» «Я розумію, — тихо відповів він. — Ви пропонуєте мені піти на заслужений відпочинок». «Не пропоную — прошу. За власним бажанням

Якось до дідуся Михайла Васильовича, нашого шанованого вчителя літератури, зазирнула до вчительської молода секретарка.

Життєві історії 0

Мама завжди, навіть у дитинстві, коли вони з сестрою росли, кепкувала над «ощадливістю» старшої доньки, яка складала в скарбничку кишенькові гроші, подарунки старших родичів, не витрачала, як Карина, на лимонад, чипси та шоколадки, зате потім раптом купувала собі несподівано дорогу річ

— Це треба бути зовсім без клепки в голові, — вважає Діана. — Піти

Життєві історії 0

— Мамо? — розгублено запитала Олена. — Що ви тут робите? — Мирити вас приїхала, — пробурчала свекруха. — Мізків у вас як у червʼяків! Про дітей хтось із вас думав?

Чоловік зібрав речі у старий коричневий чемодан і пішов після того, як зухвала білява