Життєві історії 0
Бузок — рослина живуча, як бур’ян. — Живуча — це ще не значить, що їй допомога і любов не потрібні, — лагідно, але твердо відповідала мати. І от на п’ятий рік кущ нарешті віддячив. Та ще й як! Відтоді кожної весни він стояв біля хвіртки, як справжнє свято
Бузок біля хвіртки Валентина Петрівна посадила років п’ятнадцять тому. Тоді вона щойно вийшла на
Життєві історії 0
— Десять років я чекала на цей день. — Її голос спочатку звучав тихо, майже розмірено. — Ім’я навіть не спитали. Я ж просила — Миколка, на пам’ять про діда. Ніхто не почув. Якихось подружок покликали — я їх уперше в очі бачу, а вони в кожен кадр лізуть! Фотограф на пів години запізнився. І мене… мене чужа жінка по руках ударила. «Бабусю, не поспішайте». Та куди ж мені поспішати? Я десять років чекаю
Ніна Михайлівна готувалася до цього дня так, ніби це був її власний ювілей, весілля
Життєві історії 0
Музики не шкодували інструментів, столи щедро вгиналися від домашньої ковбаски, холодцю та кручеників, а гості, розпашілі й веселі, раз у раз вимагали від молодят палких поцілунків. Усі раділи, танцювали до упаду, і лише Сергій через силу натягував усмішку
Весілля гуло так, що аж шибки у вікнах їдальні дзвеніли. Музики не шкодували інструментів,
Життєві історії 0
— Я три роки далі магазину не ходжу! — кричала в слухавку сестра. — Я мию, годую, я навіть своє особисте життя влаштувала з бабусею за стінкою! Моєму чоловікові треба в ноги вклонитися і пам’ятник ставити, що він такий святий і терпить мої обставини! А ти не можеш від своєї роботи відірватися? Затям: я поїду. Не знайдеш часу — хай бабуся буде на твій совісті
Дзвінок посеред робочого дня — і на тобі, як сніг на голову. Рідна сестра
Життєві історії 0
За святковим столом зібралися всі. На чолі — Борис, поруч Раїса, далі Максим із Вікторією. Я сіла на своє звичне місце біля вікна. Тепла чавунна батарея гріла крізь тканину блузки, і я зловила себе на думці, що востаннє мені було по-справжньому тепло на душі, мабуть, дуже давно
— Людонько, не зараз, я пораюся на кухні, потім поговоримо, — голос Раїси в
Життєві історії 0
— Свето, ми от що хотіли. У вас же стоїть Тьомчина дитяча кімната. Ліжечко, комод, шафка. Він же з неї давно виріс. А нам саме треба — двоє ж, одразу два комплекти купувати… Ти ж розумієш. Я дуже акуратно поставила щітку в склянку. — Ігорю. Артему чотирнадцять років. Ліжечку — теж чотирнадцять. — Та воно ж дерев’яне! Дерево вічне. Ми перефарбуємо. Христина закивала. І тут вона відкрила рота: — Я дивилася в інтернеті, такі зараз від десяти тисяч. А у вас воно просто стоїть
Дзвінок у двері. Субота, восьма ранку. Я в халаті, на голові — гніздо, у
Без категорії 0
— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано відсмикнула руку від полички, мов школярка, яку спіймали на гарячому. — Ірочко, я ж тільки малесеньку скибочку до хліба хотіла відрізати… — Я за нього п’ятсот гривень віддала
— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано
Життєві історії 0
— Щось у тебе, Марічко, голубці якісь… не такі, — шпортаючись виделкою в тарілці, єхидно заявляв він. — У мами вони значно смачніші, аж тануть. А в тебе капуста жорстка, наче халява з кирзового чобота. — А я дивлюся, ти в нас по чоботах великий експерт. Їж давай, бо голодним спати ляжеш
Минув рік відтоді, як відгуляли гучне весілля Марічки та Анатолія. Жили молодята окремо, в
Життєві історії 0
— Слухай, Віро, а це правда, що ти за ту дворнягу такі скажені гроші відвалила? Я отетеріла, але підтвердила. І тут понеслося: — Ну ти взагалі з глузду з’їхала! Це ж не людина! Звичайна безпорідна псина. З такими болячками їх присипляють, щоб не мучилися! Правду твоя Алінка каже: краще б ти ці гроші братові віддала, щоб він дітей на море повіз
— Навіть якби йшлося про лікування людини, — зітхає моя подруга Олена, підливаючи мені
Життєві історії 0
— Олено, припини ці витребеньки. Всі мужики гуляють, природа в них така. Мій он теж у молодості грішив… Але ж я не втекла світ за очі! Сім’я — це святе, треба терпіти! — Ніно Петрівно, — Олена сама здивувалася, яким рівним і спокійним був її голос. — А я всі ці роки нікуди й не тікала. Варила борщі, прасувала сорочки і з усіх сил намагалася не думати, чому чоловік так часто затримується на роботі. Просто я… страшенно втомилася бути святою
Олена завмерла на порозі власної спальні. Три секунди. Рівно стільки знадобилося, щоб ідеальний світ

You cannot copy content of this page