— Скидаємося порівну! — гучно оголосив Гліб. — Щоб без образ. У результаті те «порівну» вийшло боком: Христина витратила майже десять тисяч гривень на продукти, бігала по ринках, тягала важкенні пакети. Оля перевела на картку аж п’ятсот гривень і принесла пляшку найдешевшого напою
— А ти, Христинко, майонезу таки пошкодувала, — Лариса Вікторівна підтиснула губи й гидливо
Стіл накрила, як у кращих ресторанах: серветки в кільцях, свічки, кришталь… Гості запізнилися на годину. — О-о-о! — протягнула Оксана з порога, навіть не думаючи роззуватися, і почала тупати чоботами по новенькому світлому паркету. — Ну, нічого так! Хороми. Юрку, ти глянь. Прямо Версаль розвели
Є така категорія родичів, яких краще любити на великій відстані. Бажано — через океан
Лариска Гусак була сусідка через три хати. Буквально вчора вона наважилася присоромити Аллу Михайлівну за те, що та невісткою потурає, а сама тільки байдики б’є. Ще й на зайву вагу натякнула — мовляв, непогано б роботою її розтрясти. Алла Михайлівна тоді на все село кричала, що Лариска ще пошкодує за свої слова
У родині Любові та Олега всьому головою була свекруха — Алла Михайлівна. Знаєте, бувають
— А ви часто тут шашлики смажите? Всі притихли. Ніхто й не поворухнувся. Я знічено постукала шампуром по краю мангала — просто від ніяковості. Чесно кажучи, у такі моменти почуваєшся дуже дивно. Наче саме в мене на обличчі має бути великими літерами написано: «Ласкаво просимо, підходьте, пригощайтеся!»
Якщо чесно, нічого такого розкішного ми тоді не мали — звичайна міська галявина, розкладний
Після розлучення колишнє подружжя врізало в двері кімнат замки, і Лев почав просто навмисно пакостити. Як? Та просто по-хлоп’ячому гидко. Міг демонстративно не змити за собою в туалеті або розлити на підлозі гель для прання: — Ой, поставила незручно, от він і впав, — казав він, розводячи руками
— І йому це, знаєте, в саму насолоду, — ділиться Дарія Тимофіївна з подругою,
— Як же мені довести, що я вас люблю? — А ви справді любите? — Звісно! — вона міцно, по-материнськи обійняла невістку. — Світланко, я навіть не думала, що ти так це сприймаєш. — То ви прийдете до нас у гості? І подзвоните самі хоч раз? — Якщо ти цього хочеш — обов’язково прийду
Світланка витерла останню тарілку, поставила її в шафку й стомлено опустилася на стілець: —
— Непоганий у вас будинок, — зауважила Надія після десерту. — Тільки от кімната, де ви нас поселили, замала. Вбрання повісити нікуди. — Ми можемо дати вам додатковий стілець, — відповіла Ірина, стримуючи усмішку. — У цю кімнату ще не встигли купити шафу
— Знаю, що він тебе дратує, — мовив Денис дружині, — але ми ж
— Ти або Настя маєте відмовитися від своєї частки в моїй квартирі, — свекруха плакала, звертаючись до сина, і втирала сльози тремтячою рукою. — Бо так нечесно, у мене ж двоє дітей. Вам усе, а Риті — нічого? Так не можна, це несправедливо, я так не хочу. Еге ж, я сама колись дарчу зробила, але то я на емоціях була, не тямила, що роблю
В Анастасії з чоловіком усе ніби ладналося: дев’ятнадцять років разом, двоє діток — син
— Нічого не горить, я курку на вечір готую, — відповіла невістка. Людмила Григорівна миттю полетіла на кухню й рішуче відчинила духовку. — Ну от скажи мені, хто так готує? Невже за тридцять п’ять років ти так нічому й не навчилася? — почала вона повчати
— Свекруха знову Новий рік з нами святкуватиме? — обурилася Олеся, ледь стримуючи роздратування.
Демонстративно купив собі баночку ікри, відрізав ледь не пів батона і з’їв усе сам, нікого не спитавши. Сміх та й годі! Ганна не втрималася, зробила зауваження: мовляв, рахунки не оплачені, ікрою навіть не пригостив, грошей не дав. — А я мушу? — Павло ніби тільки й чекав на це питання
Ганні вже п’ятдесят. Зі своїм чоловіком вона живе, як то кажуть, на віру —

You cannot copy content of this page