Життєві історії 0
— Я вам служитиму. У вас залишуся, скільки скажете, — благала Настуня. — Все робитиму: і води наношу, і дрова порубаю, і в хаті приберу. Тільки, будь ласка, розчаклуйте вітчима. Ніяк нам без нього! Нас же шестеро в хаті. Мати, я і ще четверо малечі. Хто за них заступиться? Хто на ноги поставить? Пропадемо без чоловічих рук
— Сама до неї підеш? Ой, яка ж ти жаліслива! Подивіться на неї! За
Життєві історії 0
Як чудово, що я потрапив у цю сім’ю! Тесть — бізнесмен, правда, не олігарх, але котедж нівроку, машина є. Гроші теж водяться. Сам він якийсь дрібний, непоказний, та й на роботі цілими днями
— Як же мені пощастило! — думав Артем, розлігшись на ліжку. — Зараз молода
Життєві історії 0
Вони не могли нахвалитися донькою: на дачі все прибрано, город доглянутий, а в погребі, вишикувалися банки з огірками та помідорами. — Оце так доня, оце розумниця! — сяяла від щастя мама, вихваляючись такою господинею перед сусідами
Катерина отримала «тривожний дзвіночок» від начальства ще на початку січня, коли директор фірми зібрав
Життєві історії 0
А вона спокійно взяла бутерброд з ікрою, відкусила з апетитом і, дивлячись на онука, видала: — А я, Максимчику, прийшла тебе поцілувати та поїсти. Батьки в тебе заможні, хай вони подарунки й купують. У них грошей кури не клюють, усе тобі справлять. А в бабусі пенсія маленька, бабусі самій допомога треба
Ми із Сергієм, моїм чоловіком, усього в житті досягали власними мозолями. Починали, як і
Життєві історії 0
«Буде гідна заміна твоєму коту, Петрович, буде! Мурка наша якраз при надії». Настав час, і привела Мурка чотирьох кошенят. І один із них — ну вилитий Барс: рудий, крупний, шустрий! Сміху було — жартували, що то старий Барс Петровичу «онука» подарував, постарався дідуган
Село Богданівка вже, вважайте, майже відійшло в небуття. Живими лишилися тільки три хати, в
Життєві історії 0
— Ти, опудало розмальоване, — звернулася Петрівна до дівчини, — хоч би раз віника до рук взяла та підмела на майданчику! А ти, — зміряла вона грізним поглядом хлопця, — майстер-фломастер безрукий, щоб я тебе більше біля електрощитка не бачила! Не тямиш — не лізь і людей не сміши
Своїх нових сусідів Петрівна почула, щойно переступила поріг під’їзду. Повітря аж іскрило від напруги.
Життєві історії 0
— А нещодавно я ледь не впала: колишня невістка мені написала, з днем народження привітала. Пише: «Ольго Геннадіївно, вибачте за все, дурна була, емоції… Сподіваюся, ми з вами теж зможемо почати все з чистого аркуша»
Минуло вже п’ять років, відколи син Ольги Геннадіївни, Гліб, розійшовся зі своєю дружиною Мариною.
Життєві історії 0
— Ти не забудь залишити ключі від машин і заміського будинку на столику в передпокої! Шуби, прикраси теж залиш. І ті сумки, які я дарував, не забирай. А от своє взуття спакуй заздалегідь, навряд чи комусь підійде твій сорок перший розмір
— Це не ти, це я відмовляюся від тебе. Коли вибереш день для переїзду,
Життєві історії 0
— Ну що, стара хато… Що ти там ховаєш? — пробурмотів я вголос, аби хоч трохи підбадьорити себе. Але від власного голосу стало тільки моторошніше. Мабуть, страх наганяла думка про те, що тут роками не ступала людська нога
Промінь ліхтарика тремтів і стрибав, вихоплюючи з темряви старі дошки підлоги. Ляду, яку я
Життєві історії 0
Він прийшов до подруги, у якої вона зупинилася, з величезним букетом троянд. Очі в нього були червоні, вигляд — розгублений. — Марино, я… я не знаю, що сказати. Ти мала рацію. У всьому. Я був сліпим і дурним егоїстом. Я не прошу пробачити одразу. Я прошу дати шанс. Шанс навчитися бачити
У кожного дому є свої звичні звуки. Для квартири Марини та Сергія це був

You cannot copy content of this page